Якщо вас зацікавила цитата, то запрошую вас до прочитання моєї книги "Вороги кохання". 

 

— Ти пʼяний, — зупиняю нас обох. Мене мучать сумніви. Здається, що все це лиш вплив алкоголю та моєї фантазії. 

— Я пʼяний тобою. Невже ти цього не бачиш? — Я заперечно хитаю головою і після цього він безнадійно видихає прямо мені в губи. Я мимоволі роблю пів кроку назад, але він тримає мене рукою за талію — обережно, не силою, і від цього у мене всередині все стискається ще більше.

Світло починає миготіти. Здається, що ми от-от провалимося й помремо. Деякі питання так і залишаться без відповідей. Вони можуть назавжди зависнути в повітрі поміж цього ліфта. І в цей момент я усвідомлюю, що не готова піти з цього світу так і не дізнавшись, які його вуста на смак. 

«Це лише один поцілунок», — звучить у моїй голові. Я заплющую очі й ставши на пальчики, тягнуся до нього. Мої долоні лягають на його широкі плечі. Зараз я відчуваю — навіть якщо цей ліфт впаде, то я опиняюся в обіймах людини, з якою не страшно вже нічого. 

— Поцілуй мене, — висловлюю свої бажання. 

— Скажи це ще раз, бо я не вірю. — Його ніс легко ковзає по моєму і я посміхаюся. 

— Поцілуй мене, Давиденко.  

Він стискає мене міцно, аж до болю в кістках. Його пухкі губи пробують мене на смак повільно. Запах його парфумів змушує мене продовжувати. Немає більше будь-яких рамок між нами.