— Нам потрібно викликати диспетчера. Інакше ми ніколи звідси не виберемося, — нагадую я. Мій голос тремтить, бо я суперечу власним бажанням. 

Він розвертає мене до себе спиною. Тепер ми обоє дивимося у дзеркало. Він всім тілом притуляється до мене. Збуджений, відвертий, позбавлений будь-яких гальм та рамок. 

— Можливо, це те, чого я хочу? — запитує той. Єдине, що я відчуваю — жар його тіла, яке обпікає мене як ззовні, так і зсередини. Його погляд блукає мною. Він пробирається під мою сукню. Обводить контур моїх грудей, в потім зупиняється десь в районі мого серця. Він змушує його битися сильніше. ЛИШЕ він. І в цьому вся проблема. 

— Застрягнути в ліфті? Ти цього хочеш? — мій голос перетворюється на шепіт. Я навмисно відкидаю голову назад аби бачити його очі. Наші вуста в сантиметрі один від одного. 

— Я хочу тебе. Тільки тебе, Лейро. Будь ласка. Я благаю! — Його пальці ніжно торкаються мого підборіддя. Він завмирає, в очікуванні на мою відповідь. 

— Ти пʼяний, — зупиняю нас обох. Мене мучать сумніви. Здається, що все це лиш вплив алкоголю та моєї фантазії. 

— Я пʼяний тобою. Невже ти цього не бачиш? — Я заперечно хитаю головою і після цього він безнадійно видихає прямо мені в губи. Я мимоволі роблю пів кроку назад, але він тримає мене рукою за талію — обережно, не силою, і від цього у мене всередині все стискається ще більше.

Світло починає миготіти. Здається, що ми от-от провалимося й помремо. Деякі питання так і залишаться без відповідей. Вони можуть назавжди зависнути в повітрі поміж цього ліфта. І в цей момент я усвідомлюю, що не готова піти з цього світу так і не дізнавшись, які його вуста на смак. 

Якщо вас зацікавив момент, то запрошую до прочитання моєї книги "Вороги кохання".