Роздуми перед написанням нового роману)

Нещодавно я спіймала себе на дивній думці: колись, у минулі часи, мабуть, було легше бути письменником. Ти просто пишеш свій твір — від серця, від натхнення — несеш його у видавництво й чекаєш. Усе. Ти вже зробив усе можливе. Написав, віддав, видихнув. Можеш лише сидіти й думати: чи дочекаєшся відповіді, чи ні. Але твоя справа виконана.

А зараз? Зараз просто написати гарний текст — смішно мало. Тепер письменник має бути і рекламістом, і блогером, і артистом, і, здається, навіть трішки акробатом — щоб переконати хоч когось, що його твір вартий уваги. Треба вести соцмережі, знімати відео, записувати блоги. Треба говорити про себе, про свій день, про те, як народжуються твої історії.

От художники — їм добре. Увімкнув камеру, поводив пензликом — і людям цікаво. Кулінарні блогери — теж: смаж, вари, солі, і вже є контент. А що робити автору? Що показувати? Як я о п’ятій ранку сиджу на кухні з босими ногами, що мерзнуть на плитці, і хутко намагаюся записати сон, який ще не встиг вислизнути? Як мій кіт дивиться на мене так, ніби питає: «Ти точно це комусь покажеш?» Та кому це цікаво? Хто скаже: «О, яка молодчинка, встала в четвертій ранку, щоб дописати главу!» Нікому. Не той жанр видовища.

Бо справжні письменницькі будні — вони не для камери. Вони про тишу. Про те, як сидиш перед комп’ютером і вісім хвилин просто вдивляєшся в екран. Про те, як на пів години завмираєш із пальцем на клавіші, намагаючись збагнути, чому твоя героїня зайшла в той клятий дім і як тепер її звідти вивести. Вона ж зайшла туди ні по що особливе, нічого яскравого там не зробила. Мені подобається цей абзац, але якого біса я тепер не знаю, що з ним робити?

І ти думаєш над цим день, два, тиждень, місяць. Сюжет іде далі, а ти все ще там, у тому домі, разом зі своєю героїнею, і шукаєш їй вихід, який буде цікавий читачеві. Бо ж у фентезі чи фантастиці не можна просто написати: «А потім вона вийшла». Це занадто легко, занадто нудно. Має щось статися. Має бути причина. Має бути сенс.

Але кому це цікаво? Кому цікаво знати, як народжується твій наступний твір? Кому цікаві твої сумніви, твої страхи, твоє сердечне тремтіння, коли ти викладаєш у мережу бодай кілька рядків і чекаєш — мов на вирок — на першу реакцію?

Письменник тепер — це той, хто не тільки пише. Це той, хто весь час оголює себе. І що дивніше — саме цього від нього всі й чекають.

(Обкладинка нового роману для привернення уваги)))