Вкрала? Тепер у вʼязницю

По-моєму Ліра повірила, що він не образить її. Іхотіла трохи подражнити.

Моя порада – не крадіть автівку, щоб подражнити чоловіка. Бо деякі з них люблять свої автівки більше чим дівчат

Туманники з пересторогою дивилися  на Синього Птаха і на тренч Срібного Туману. Вони не наважувалися підходити впритул.

– Іменем Короля, вас заарештовано, – виголосив старший офіцер Ной Корпа, якого Ліра запам'ятала з минулого разу, – здавайтеся, не робіть різких рухів.

А це вже не жарти. Значить Ворон не оцінив її витівку. Він не приїхав.

Ліра  відпустила Птаха, повернула  тренч Срібному Туману. 

Вона залишилась стояти в оточенні туманників.

Через віконце полинуло синє світло. Ліра  встала на ліжко, щоб побачити хоч чуть-чуть неба.

Біля  віконця вона побачила  крила Синіх  Птахів, їх було так багато, і вони шуміли своїми крилами наче йшов дощ.

Здавалося, що птахи зібралися  розвалити стіни в'язниці.

Знову з гуркотом  відчинилися  двері і  увійшов Ворон.

– Ну  що, як прогулянка вдалася? – він лютував, але  Ліра не відповідала.– ти думала, що я тобі подарую таке? Ти забуваєш, що ти у свиті короля, і тільки моє слово Закон. Я можу згноїти тебе у цій в'язниці. Обирай, або буде так як хочу я, або ти залишишся тут, і ніякі Тумани тебе не врятують.

Ліра посміхнулася. 

– Залиште мене, я вас не кликала, – стрималася і не заплакала.– я залишаюся тут.

Він вилетів з камери і кричав до охоронців:

– Нікого до неї не пропускати. На прогулянки не виводити.

Ліра повернулася до вікна, в якому мерехтіли сині крила.

Двоє в тумані

І трохи музики про те, що свої не ранять

Бо заплакані очі. там десь посеред ночі..