— Від мене не сховаєшся, Марі. — Я опускаю погляд на руки, розставлені по обидва боки столу. Вони замикають мене у пастку без жодного шансу втечі. 

— Я в хованки з тобою ніколи не грала і не збираюся, — обурююся я у відповідь. Добре, що здогадалася сказати це перед тим, як обернулася. 

— Подобається? — Я дозволяю собі глянути на нього у свій його красі роздягнути подумки догола. О Боже, мені тепер цікаво, який він на смак, а не ці кляті тарталетки. 

— Тобі не можна носити костюми, Давиденко. — Мій погляд ковзає по білій сорочці, з якої визирає якийсь шматочок плівки чи чогось подібного. 

— Знаю, люба. Мені без них теж зручніше. — Він нахиляється і з посмішкою на всі 32 нахабно зʼїдає тарталетку з моїх рук. Залишається декілька слідів від крему на моїх пальцях. Він підносить їх до своїх вуст і облизує, не відводячи від мене погляду. 

— Давиденко, що ти в біса витворяєш? Вже напився? — Його очі сповнені неприродного блиску. Видно, що він вже добре хильнув. 

— Я лише роблю те, що дуже довго хотів. — Різко виструнчуюся від сильного імпульсу нижче живота. Мені хочеться провалитися під землю від власних бажань. 

— Ти просто пʼяний. Не верзи дурниць! Краще скажи, що це в тебе? — запитую я, пальцем вказуючи на незрозумілий клапоть на його грудях. 

 

— Татуювання.

Якщо вас зацікавив уривок, то запрошую вас до прочитання своєї книги "Вороги кохання". https://booknet.ua/book/vorogi-kohannya-b444768