Привіт-привіт, дорогі мої читачі!

Сьогодні вийшла невелика прода, а ще додам трохи ілюстрацій.

Пан голова.

Дрейк

Медді

Я не мала сміливості озирнутися, зате чудово побачила високий силует хазяїна собаки. Чоловік йшов до мене. Його очі немовби сяяли жовтим вогнем, а ще, я б могла чим завгодно заприсягнутися, що губи його ворушилися і слова, незрозумілі й співучі, злітали з вуст.

Що це?

Пісня? Магія?

Однак, коли Дрейк заможний зупинився в кроках двох від мене, він не співав, зовсім ні.

Схилившись так, щоб наші очі опинилися на одному рівні, він льодяним голосом вимовив:

– Ви нічого не бачили. Це все вам ввижалося. Зрозуміло?

Зрозуміло? Х-м-м-м... чи зрозуміло мені? Т-а-а-а-ак... певно, що так.

Бачила? А що я бачила? Коли це я щось бачила?

– Що ви бачили, відповідайте.

– Я-я-я-я-я? – проспівала, відчуваючи радість якусь дурну.

– Ви.

– А що я повинна була бачити?

– Нічого.

– Так, я нічого й не бачила... тільки... – несподівано перед внутрішнім зором спалахнули очі в темряві, що були так схожі на ті, в які я вдивлялась в цю саму мить і щось немовби повернулося всередині. Свідомість прояснилася і до мене стало доходити, що казав цей чоловік.

– Ви... – видихнула, – це ще що за фокуси?! Чого це ви намагаєтесь мене запевнити, що я нічого не бачила?! Нічого мені не ввижається, я тут тварюку якусь бачила! От просто тут, в цьому лісі! А будете мене намагатись запевнити в протилежному, я вам копняка дам!

– Ви завжди роздаєте копняки тим, хто приходить вам на допомогу? – уїдливо спитав чоловік, розпрямившись, але мені видалося чомусь, що він здивований.

– Ну, звісно ж, лупцюю своїх рятівників кожного дня. Ні, зазвичай я глибоко вдячна, але вони й не намагаються мене... Гіпнотизувати! Ви що... цей... як його...

– Хто?

– Шарталан?

– Ви маєте на увазі шарлатан. Ні. І, до речі, шарлатани – те саме, що і шахраї.

– Ну подумаєш, слово не так сказала.

– Ви і значення переплутали, напевно хотіли сказати – Ілюзіон.