Заходимо в будинок. На першому поверсі розташована вітальня та невелика кухонька, а на другому — дві кімнатки із загальним санвузлом.

Не густо, зітхаю я подумки. А ось Верона не приховує свого невдоволення:

— Для дружини імператорського племінника могли б виділити щось краще! Я не розраховувала на таку убогість! Взагалі-то, Лейро, маєток Остера знаходиться не так далеко від Академії! Для вашої Істинності достатньо буде бачитися раз на тиждень, на вихідні. Або попроси поселити тебе в Імператорському палаці! Це ще ближче.

— І як я буду вчитися з маєтку або навіть палацу? — дивлюся на Верону з подивом.

— Ти знову за своє. Вчитися… Боги! Просвітіть цю жінку! Зрозумій, Лейро! Тут тобі не Південне Королівство… Навіть якщо ти здобудеш спеціальність, тобі за нею ніколи не працювати! Будеш просто дипломованою дружиною, як і всі ми. Не думай, що ти краща за всіх. Тим більше наскільки мені відомо, Саттон тобі чітко дав зрозуміти, що від тебе вимагається. А не послухатися імператора не сміє навіть Остер!

Не можу не визнати правоту Верони й сумно йду до своєї кімнати. Але я хочу вчитися! Навіть якщо мені нікуди буде потім застосувати свої знання, я хочу здобути освіту, як мріяла колись в дитинстві.

Розкладаю речі по шафках, але раптом чую якісь крики з вулиці. Виходимо, та я бачу, що всі навколо якщо не блюють, то збираються це робити. Навіть Вероні стає погано… От тільки мене ця дивна хвороба ніяк не чіпляє. Чи то в мене імунітет, як у жительки Південного Королівства. Чи то мій чоловік щось уже накоїв, та я, як його Пара на це не реагую. 

Зітхаю, та схиляюся до другого варіанту…