Туман огорнув її руку, наче вітався. Ніжно обвився навколо неї, їй стало набагато тепліше.

“Якби мені тренч з капюшоном, мені було б набагато тепліше, – подумала Ліра, коли туман огорнув її.”

Туман на мить завмер, і через мить він перетворився на її уявний тренч з капюшоном.

Він сяяв срібними краплями, відчувалося тепло і безпека. Наче туман відчував її страх і старався створити для неї затишок серед невідомого їй світу.

Ліра заспокоїлася, нагрілася. І вона засвітилися… Стала схожа на новорічну гірлянду.

Її світло пробивалося крізь туманний френч, м'яке і тепле, розсіяне. Наче сонце в тумані.

Ліра розглядала своє сяяння, м'яке жовте світло змішалося з туманом. В світлі вона побачила, що туман створив  навколо неї сферу діаметром десять метрів, і вона вже бачила дорогу і узбіччя на яких росли срібні дзвіночки.

Ліра підійшла ближче, щоб розглянути дивно-красиві квіти. Дзвіночки цвіли так рясно, що узбіччя було схоже на декорацію фантастичного фільму, або прекрасний сон. Ліра торкнулася рукою квітів, і від її доторку пішов передзвін, мелодія срібного туману задзвеніла і полетіла вздовж дороги, де росли ці дивні квіти.

ДВОЄ В ТУМАНІ

Трохи музики, не в такт, а просто для душі