Є сцени, які не потребують спецефектів.

Не потребують феєрверків, пострілів чи зізнань у коханні.

Достатньо лише двох людей, двох характерів, які стикаються один з одним.

У моєму темному романі «Моя грішна кров» один з таких моментів — коли Софія прощупує межу Деміана…. і намагається пробити його сталевість. Чи вдасться їй, дізнатися можна в романі!)))) В блозі, нажаль не можу розкрити усі карти, адже буде нецікаво читати)

— Ти ніколи не розслабляєшся? — запитала Софія, підійшовши до нього з кошиком пензлів. Її голос ковзнув по його шиї, хоча вона стояла збоку.

— Розслаблення — це смерть, — відповів він, не рухаючись.

— Навіть під час с*ксу?

Його очі ковзнули до неї. Швидко. Гостро. Як лезо.

— Особливо під час с*ксу, — відповів він. І в тому тоні було щось… особисте. Майже зізнання.

...

— А що, як жінка хоче контролювати тебе?

Він повернувся до неї повністю. Плечі — сталь. Погляд — вогонь, що маскується під сніг.

— Такого не буває, — сказав він. Повільно. Майже загрозливо.

— Ніколи?

— Ніколи, — повторив. І цього разу — як виклик. Як попередження.

Це той тип сцени, де нічого не відбувається  і одночасно відбувається все. Тут немає поцілунків. Немає дотиків. Є лише два персонажі, які тримають один одного сильніше, ніж будь-які руки.

Вона — випробування для нього.

Він — небезпека, у яку вона впевнено крокує.

Цей фрагмент один із найсміливіших у книзі. Але "один з", їх там багато)))

Відвертими, гарячими сценами ділюсь в своєму телеграм-каналі "Муза під шафе"