— Це був він? — підходить до мене Семененко, як тільки я закінчую розмову з Бескидом.

— Так. Як здогадався?

— По твоєму обличчю все видно. Біле, як саван.

— Подивись на себе. Не краще.

— Досить вправлятися в дотепності! Розповідай, що він хотів?!

Якийсь час мовчу, розмірковуючи, чи варто втягувати в це Дениса. Але він же не відчепиться. А самому мені не впоратися, навіть із моїми хлопцями. Ну візьмемо ми тих, хто за мною прийде… І що далі? Не факт, що вони на Бескида нас виведуть. Це можуть бути зовсім ліві урки.

— Припини, Артеме… — зітхає Денис.

— Припинити що?

— Припини міркувати, як мене кинути… Розповідай усе. Одна голова — добре, а далі ти знаєш.

— Я мушу бути сьогодні о 21:00 на «могилі» Круглова.

— Буде обмін?

— Ні. Про обмін взагалі не йшлося. Я мушу здатися… Господи, Дене! Він там її…

— Спокійно, Темний. Візьми себе в руки. Усе бувало. Впораємося!