Водички б, тепер. Бажано холодної, колодязної…

Мрію я старанно й «голосно»… Важко зітхаю, не почувши відповіді. Напрочуд! Коли не треба, мої думки чують усі, кому не лінь! А коли лежиш тут, помираючи від спраги, ніхто відра води не принесе. Нещасному, чорному дракону, який буквально заживо згорає під палючими променями нещадного літнього сонця…

«Припини скиглити, Каріоне! Буквально п’ять хвилин тому ти був цілком бадьорий і точно не вмирав від спраги!»

«А тепер вмираю! У горлі пересохло. Думки плутаються. Луска розпеклася і шкіра вкрилася пухирями…»

«Угу. Регенеруй!»

Ось зараза! Співчуття в неї нуль!

«Немає сил навіть крилом накритися…»

«А щелепою клацати в мою адресу сили були?»

«То були останні… — сумно зітхаю. — Мої очі мутніють, лапи слабшають, дихання стає поверхневим…»

«Зачекай, не так швидко!» — пригальмовує мене Кріт.

«Ми записуємо!» — уточнює Кас.

«Ітоне! Зарахуй Каріона на акторський факультет!»

«Так в Академії Ріка такого немає…» — щиро зітхає наставник.

«То нехай відкриє! Скажеш йому — що я розпорядився. Фінансування забезпечу…»

«Та віднесіть хто-небудь цьому страждальцю води!» — не витримує Арта.

«Дякую тобі, добра жінко!» — я вже конкретно так увійшов в образ і вже не можу зупинитися. Ми якраз напередодні проходили з Ітоном класиків драконячої літератури… А щодо акторського факультету… Мені ця ідея подобається!

«Артист погорілого театру!» — зневажливо сміється Лейра.

«О, моя Музо! Войовнича натхненниця і направна сила мого таланту! Дозволь мені випити води з твоїх рук!»

«А тобі вистачить?» — під сміх родини цікавиться дружина.

«Хм… Тоді з відра, власноруч принесеного моєю принцесою!» — роблю помилку, нагадавши Лейрі про титул, якого вона позбулася.

Некрилаті Боги…

«Лажа…» — констатує Остер.

«Води тобі не бачити…» — додає Верона.

«Не з рук Лейри точно…» — зітхає Арта.

«Я принесу… артист!» — резюмує Ітон.

А так добре все починалося…