Ілюстрації до розділу 2: Перше дихання гір

 Величні гори, покриті різнокольоровим килимом осіннього лісу, піднімалися прямо до неба. Де-не-де над вершинами стелився легкий туман, здавалось нібито гори дихали, випускаючи з себе білі клуби ранкового повітря.

 І ось, нарешті, вони в'їхали у Ворохту. Відразу після в'їзду в селище, їхні погляди впали на невеличкий, але затишний на вигляд ресторан. Ззовні він виглядав як традиційна гуцульська колиба, і вивіска з написом "Колиба у діда Івана" заманювала обіцянкою домашнього тепла.

 Зал був наче музей місцевого колориту. Стіни прикрашали вишиті рушники, старовинний одяг, інструменти, що використовувалися гуцулами у повсякденному житті. На полицях стояли ряди різнокольорових настоянок, а поруч – гриби у банках, законсервовані на зиму, та в'ялені трави, що висіли пучками, наповнюючи приміщення солодкуватим ароматом.

 "Садиба у лісника"

Зайшовши всередину, вони одразу відчули запах деревини та тепло з комину. Господар, літній чоловік з добрими очима і сивими вусами, зустрів їх привітно. Готель виявився справжнім скарбом: усі стіни були оброблені різьбленим деревом, що відображало традиційні гуцульські візерунки.