Я ніколи не хотіла писати вірші, все сталося раптово.

Коли весь час тримаєш емоції в собі, стає нестерпно до нестями. Здається, немов ти переповнений до краю, і рано чи пізно ти вибухнеш, бо створений не із металу.

Саме так і з'явився найперший вірш. А за ним і наступні. Це і було натхнення. Спроба направити свої переживання, обурення, злість в правильне русло. Напевно, це і є творчість. Коли ти проживаєш та відчуваєш, а не просто уявляєш.

Для мене це не просто звичайні вірші. Це щось значно більше, в них я вклала душу. 

Мені здається я зрозуміла поетів. Те, як вони створюють поезії. Коли проживаєш ту чи іншу ситуацію, виникають певні відчуття і найголовніше - їх не прогавити. Слова самі складаються в рядки. Головне встингнути записати, бо можеш всього і не запам'ятати.

Спочатку я думала, що ці вірші залишаться зі мною. Але потім моя думка змінилася. Їх стало забагато. Можливо, хтось погодиться із думкою у віршах, можливо хтось заперечить. 

Якщо подобається емоційна поезія - запрошую до прочитання!

"Емоції за призмою душі" можна знайти за посиланням:

https://booknet.ua/book/emoc-za-prizmoyu-dush-b445599