Я не письменник! Я — читач, якому стало тісно

Зроблю невелике зізнання.
Я ніколи не мріяла стати "великим автором". Я не женуся за тиражами і не маю диплома літературного інституту.
Я — професійний читач.
Я все життя обожнювала складні книги. Ті, де герої не картонні, де мораль не чорно-біла, а сюжет змушує мозок скрипіти.
Але часто, дочитуючи черговий бестселер, я ловила себе на думці:
«А чому вони зробили так просто? А що було б, якби герой вчинив реалістичніше? Якби він був жорсткішим? Якби героїня не була наївною дурепою?»
Все почалося з фрази: «Я пишу для себе».
Мене чіпляли ситуації.
Реальні життєві парадокси.
Фрагменти розмов.
Думки типу: "А що буде, якщо купити робота, а він виявиться розумнішим за тебе?".
Я почала записувати ці ситуації, щоб розібратися в них. Я крутила їх у голові, як кубик Рубіка, поки вони не складалися в картинку.
Мої книги — це не спроба "навчити жити". Це спроба прожити ті сценарії, яких мені не вистачило в чужих книгах.
«Баг: право на душу» народився саме так. Мені хотілося почитати про дорослу жінку, яка втомилася бути сильною, і про чоловіка (хай і штучного), який не "рятує її коханням", а просто бере і вирішує її проблеми. І що б було більше 7 сюжетних гілок.
Я не знайшла такої книги. Тому довелося написати її самій. :)
Якщо Ви теж любите складні сюжети і Вам набридли шаблони — значить, ми з Вами на одній хвилі.
Я пишу те, що хотіла б прочитати сама.