Іноді, найнебезпечніші слова — ті, які гарно запаковані...в нижню білизну? :))))))

А я продовжую знайомити вас з взаємовідносинами Софії та Деміана (нагадую, що це герої з мого роману "Моя грішна кров")

Кокетлива Софія намагається "пробити" сталевого Деміана і цього разу їй приходить цікава ідея — залишити йому листа, точніше справжню спокусливу записку, я ділюсь з вами нею:

“ Деміан.

Я знала, що ти відкриєш ящик. Бо ти завжди хочеш знати трохи більше, ніж можна. Це не лист. Це запрошення. Я написала його пальцем на твоїй спині — коли ти спав. У своїй уяві. Тепер — повторюю на папері. Лист — під бантиком. На мені. Якщо хочеш прочитати — розв’яжи.

С. ”

Вона встала. Витягла нижню шухляду його шафи, опустила туди свою білизну з акуратно складеним папірцем усередині. Зачинила. І повернулась до свого полотна — з усмішкою. Опівночі вона відчула його ще до того, як почула. Двері відчинились без звуку. Легкий рух повітря — і тиша стала іншою. Вона лежала на боці, роблячи вигляд, що спить. Але тіло вже знало — він поруч. Деміан підійшов. Сів на край ліжка. Матрац злегка просів. Його дихання — глибоке, повільне. Напружене.

— Я знаю, що ти не спиш, — прошепотів він. Софія відкрила очі. Місячне світло ковзало по його щоці, зупинилось у кутиках губ. Вони були стиснуті.

— Читав листа?

— Так.

— І?

І ви дізнаєтесь, що було далі на сторінках мого роману "Моя грішна кров". Знаю, що обірвала ваш інтерес на цікавому моменті, вибачте...єдине, що можу — дати маленьку підказку: уривок з 5 розділу)

Все. Приємного читання ❤️