Вітаю, любі!

Запрошую до оновлення зимової новинки! 

❄️❄️❄️

Нарешті всілася, місце забою солідненько болить, але буду сподіватися, що це скоро пройде. Кутаюся у плед і нарешті, взявши каву, релаксую. І хай тільки хтось іще спробує зіпсувати мені цю блаженну мить.

Ще не встигла закінчити цю думку, як дзвонить мій телефон. Мені здається, в цей момент в мене пара з вух пішла. Я співчуваю тому, хто осмілився порушити мій спокій. Ставлю чашку і хапаю телефон. Телефонує синочок. Погляд стрибає на годинник — йому ще година залишилася до завершення занять. Що вже трапилося? Невже він знову щось утнув? При невтішних думках з острахом знімаю слухавку.

— Мам, мам, ти бачила? На дворі сніг! Ти бачила, який він красивий?! Подивись у вікно. Ти ж любиш сніг... — піднесеним тоном дзвенить син.

— Я бачила, — тихо кидаю.

— Мам, що з тобою? Ти засмутилася, що сніг падає в листопаді? — заклопотано цікавиться син.

— Тарасе, я засмучена не через сніг, — голос звучить незмінно холодно та тихо, витримую коротку паузу, а по ній питаю. — Ти не хочеш мені нічого сказати?

Син важко зітхає і невдоволено цікавиться.

— Що, мільйонер вже пожалівся?

— Тарасе, навіщо? — здавлено перепитую.

— Він заслужив, — фиркає малий. — Коли я вчора йшов від Сашка, він спеціально заїхав у велику калюжу та оббризкав мене.

Тепер шумно видихаю я. Бо щось аргумент так собі.

— І ти хочеш, аби я зараз в це повірила? Ти ж знаєш, що обманювати мене сенсу немає, — шиплю. Бо не можу повірити, що дорослий адекватний мужик буде опускатися до такого.

Книга тут...

Приємних емоцій від читання!