– Тіно. Серйозно. Нам треба поговорити про нас. Про наш шлюб. Вона сідає перед дзеркалом, починає знімати макіяж ватним диском.
– Що знову, Вадиме? Ти знову про те, що я забагато знімаю? Чи про те, що мені потрібен новий менеджер? Я втомилася від твоїх претензій. Ми нормально жили, поки ти не почав все драматизувати. Схоже ти старієш... Я стою у дверях і відчуваю, як усе всередині стискається. Вона навіть не повертається.
– Я не про зйомки. Я про те, що між нами нічого немає. Вже два роки ми чужі. Ми живемо наче сусіди, розмовляємо тільки про Алісу чи про контент. Я більше не можу так. Вона завмирає. Повертається повільно. Очі холодні, як лід.
– Ти знову зі своїми філософіями? У нас дитина, квартира, бренд. Ти хочеш все зруйнувати через свої «нічого немає»? Ти думаєш, без мене ти будеш щасливий? Ти ніхто без мене, Вадиме. Я тебе витягнула з тієї діри, де ти був.
Її слова б’ють, як завжди. Але цього разу не ранять. Бо я вже не вірю їм.
– Я не кохаю тебе. Пробач....
Не мій чоловік. Не моя жінка
0 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиВидалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати