Коли шотландці закохуються

Вітаю!

Дорогі читачі, сьогодні зазирнула до своїх чернеток. Зокрема, переглянула сцени з книги про Ейлу та Евана. Якщо все буде добре, то наступний роман про шотландців з’явиться наступного року.

А зараз вирішила поділитися з вами однією з улюблених сцен з роману «Спокуса для шотландця». Саме тоді Хього вперше проявив свої ніжні почуття.

Наступного ранку Рона швидко привела себе в порядок та пішла у кухню, де саме збиралися служниці. Завертілася робота. Одні нарізали хліб, інші викладали на тарелі м’ясо та сир. Рона розкладала по мисках гарячу вівсянку. Аж раптом у баняк щось впало. Каша розлетілася на всі сторони. Рона дивом встигнула прикрити рукою обличчя. Кип’яча, густа маса обпекла її тильну сторону долоні.

Дівчина скрикнула від болю. З жахом подивилася на розчервонілу руку.

– Даяна! – закричала Маргарет.

– Я… це випадковість! – відповіла та.

І лише зараз Рона помітила, що у баняку, серед каші, плаває тяжкий черпак. Полонянка хотіла витягнути його, але скривилася, коли поворушила рукою.

До неї наблизилася Маргарет. Смикнула долоню до себе та оглянула.

– Ходімо. Потрібно накласти мазь, – підштовхнула її до виходу з кухні. – У мене є все потрібне від Пейдж.

Доки вони йшли переходами та минали кімнати, Рона притискала руку до грудей, ніби так могла втамувати біль. Жінка завела її у свою спальню. У помешканні служниці, на відміну від комірки, у якій жила Рона, було світло та затишно. Коротке ліжко вкрите тканим покривалом, на столі вишита скатертина, на підлозі килимок. Маргарет відчинила шафку та переглянула кілька баночок на поличці. Одні підносила до світла та розглядала. Інші відкорковувала та нюхала. Нарешті знайшла потрібну.

Попросила дівчину сісти на ліжко. Сама сіла поряд. Рона протягнула до неї руку й жінка почала мастити рану трав’яною масою.

– Вона ж це навмисне, – ледь стримуючи сльози, жалілася дівчина. – Вчора штовхнула мене і я розлила воду. А сьогодні…, – схлипнула. – Я знаю, що мене тут не повинні поважати чи любити. Проте лише Даяна ставиться до мене погано. Інші просто ігнорують.

– Вона ревнує, – мовила Маргарет.

– Що? – Рона витерла іншою долонею сльози, які виступили через біль та образу.

– Наш лерд…, – служниця задумалася, підбираючи слова. – Подейкують, що у нього було насичене любовне життя у походах та при дворі. Але тут він кликав у своє ложе лише кількох дівчат і на кілька ночей. Одна з них Даяна.

Рона закліпала очима.

– Вона ревнує, бо ти провела у ліжку лерда більше часу аніж вона. А дівиця цим неабияк пишалася перед іншими.

– Але для Хьюго це лише помста! – заперечила Рона.

– Те, як він тобі мститься…, – Маргарет зітхнула, – неможливе без бажання. А такого бажання він ні до кого з тутешніх дівчат не відчував. Тож…, – жінка повела плечима.

А Рона закусила губу. І від болю. І від зніяковіння.

– Іншу дівчину я б на кілька днів звільнила від роботи. Але не тебе, – мовила жінка накладаючи на руку пов’язку.. – Гадаю, лерд розсердиться, якщо не побачить тебе на кухні чи у залі. Тому походи в нього перед очима. А тоді..., – служниця, кривлячись, оглянула її плаття та волосся, – змий з себе кашу.

Разом вони повернулися на кухню. Як і порадила Маргарет, Рона разом з іншими дівчатами, прислужувала у залі. Проте це було даремно. Адже Хьюго знову не поглянув на полонянку.

Після дівчина пішла у мийну та з допомогою Маргарет, змила з одягу вівсянку та виполоскала волосся. Повернулася у зал, який після сніданку спорожнів. Сіла на лаву біля вікна та незграбно, лівою, здоровою рукою почала розчісувати волосся. Викладала локони собі на коліна та протягала гребінцем. Побачивши, як Рона мучиться, до неї підбігла Емма, дівчина, яка першою підійшла на кухні та попросила закінчити історію.

– Бідолашна! – співчутливо мовила. – Дуже болить?

Рона лише кивнула. Попри те, що мазь зняла гострий біль, шкіра все одно пекла.

– Я допоможу! – запропонувала. І не чекаючи на згоду, забрала з рук Рони гребінець.

– Я теж, – проказала інша жінка. – Якщо розповіси мені про чудовисько, яке жило у лісі та відбирало у дівчат невинність.

– Добре, – погодилася Рона.

– Я лише по гребінець збігаю, – вилетіла з залу жінка.

Наступні дві години кілька служниць розчісували полонянку, доки вона розповідала їм різні історії. І навіть Маргарет не розганяла їх. Бо і сама згодом не втрималася і почала заплітати коси Роні.

На вечерю подавали тушковану птицю та овочевий суп. В кінці видали солодкі пироги. Рона не чекала, що Хьюго зверне на неї увагу. То ж коли доливала вино у келих лерда, то навіть здригнулася, бо він торкнувся її руки трішки нижче ліктя.

– Після вечері прийдеш до мене, – мовив.

А дівчина, зрозумівши, що його слова почули й воїни, й служниці, зашарілася від сорому. Звісно всі у замку знали, що він робить з полонянкою. Але досі Хьюго не наказував їй прийти до себе привселюдно.

Кивнувши, Рона відійшла. А коли прямувала на кухню, то знову зловила на собі сердитий погляд Даяни. Однак проігнорувала його. Їй було ніколи цим перейматися.

Хьюго чекав, що Рона прийде до нього відразу після вечері. Але минали хвилини, а дівчини все не було. Гадав, чи дізнаються його воїни й слуги, що бранка не послухалася його. Так. Бо година була не пізня і хтось та й помітив би, що Рона не приходила і не покидала його спальню.

Знав, що дівчина могла просто заснути. Зрештою, вона і вчора була вимучена через роботу на кухні. Сам бачив, як міцно вона спала у себе. І він би дозволив їй відпочити. Але не сьогодні. Не тоді, коли привселюдно наказав їй прийти до нього.

Розумів, що доведеться силою тягнути її до себе. Після такої показухи настрою на щось більше не буде. Однак він все одно протримає дівчину у себе до ранку. А згодом закриє на кілька днів у тій кімнатці, як покарання за непослух.

Хьюго знав, як діяти у цій ситуації. І ненавидів себе за це.

Вийшов зі своєї спальні. З кам’яним обличчям пройшов переходами. Спустився до кімнатки Рони. Двері до неї були відчинені. Лерд спинився на порозі й вже був готовий закричати. Але зумів лише відкрити здивовано рот.

Рона сиділа на своєму солом’яному ложі. А на її колінах лежала рука з великим, червоним пухирем на тильній стороні долоні. Ввечері Хьюго помітив, що дівчина перемотала руку. Але й не уявляв, яка жахлива у неї рана.

– У мою кімнату! – гаркнув.

– Дозволь спершу…

– Зараз же!

Рона, не зустрічаючись з лердом поглядом, підвелася. Йшла коридорами перша. Він крокував за нею. Бачив, як вона стискає пальці здорової руки у кулак, чи то тамуючи біль, чи то аби не показати образу. Рона відчинила двері у його спальню. Здригнулася, коли вони гучно бахнули за її спиною. Готувалася до люті. Але коли обернулася, то зрозуміла, що сама у кімнаті.

Сіла на ліжко й подмухала на рану. Це принесло коротке, безбарвне полегшення. Після чого опік знову запалав. Дівчина вже була готова розридатися, коли у кімнату зайшов МакКаллен. Сів поряд. Поклав її руку собі на коліно. Відкрив баночку з маззю, яку щойно взяв у Маргарет, наніс на палець та ніжно, майже невагомо втирав у рану. Біль притупився, а тілом розлилося приємне тепло.

– Ти ще хочеш працювати на кухні? – запитав, вільно накладаючи тканину на її руку.

– Так, – відповіла, зачарована його ніжними рухами.

– Бо можна підшукати тобі інше заняття, менш виснажливе. Прибирати кімнати, ткати чи вишивати…

– Мені подобається на кухні, – запевнила.

Ще трішки подивившись на чоловіка, Рона задмухала свічки та лягла до стіни. А вже за кілька хвилин відчула, як МакКаллен поклав руку їй на талію та притягнув ближче до себе. Першим поривом дівчини було відсахнутися. Але тоді вона зрозуміла, що так більше простору поряд, аби покласти перемотану руку. Тож не відповзла від чоловіка. І заснула в його обіймах.

І маленький подарунок для фанатів жанру історичний любовний роман – промо до цієї книги – P1oT72gP