Нічого собі сюрприз!

Зображую радість на обличчі, а подумки вже відгризаю голову своїй компаньйонці. О, я прекрасно розумію, навіщо до мене її приставили! Моя свобода на території Імперії й так обмежена відстанню до моєї Істинної Пари. А тепер ще й підглядачку нав’язали. Ніби не можна її поселити разом із чоловіком!

А вона вродлива, до речі. Цього в неї не віднімеш… Правда, трохи бліденька, але я звикла до засмаглих облич жителів півдня. Розкішне чорне волосся спадає ідеально укладеними хвилями. Вузьке обличчя з благородним вигином носа. Зелені очі, які дивляться ніби крізь співрозмовника, та трохи зарозумілий погляд жінки, яка звикла командувати. Знайомий тип…

Гарна. Нічого не скажеш… Може це й на краще, що ця красуня не буде жити в одному будиночку з моїм чоловіком?

У цей момент до кімнати забігають Кріт і Кас, й обличчя жінки миттєво змінюється.

— Мамо! Ти надовго до нас? — як завжди, хором кричать хлопчаки.

Усмішка осяює обличчя Верони, і вона стає схожою на звичайну жінку.

«Мамо?». Нічого собі сюрприз!