Королівство зимових ельфів

До палацу повернулися ще до заходу сонця — лерд Ейрін створив портал, щоб не втомлювати гувернантку й сина довгою дорогою через ліс і пустку. Як зрозуміла дівчина, миттєвими переміщеннями користувалися в Зимовому королівстві не дуже часто, вони сильно виснажували магічний резерв, і Ріаннон була вдячна ельфу, що він потурбувався про неї. Вона так перемерзла під час блукань лісом, що попри чарівний відвар відьми, який її зігрів, мріяла тільки про одне — загорнутися в теплу шаль біля розпаленого каміна.

— Я справді хотів як краще, — тихо сказав Аланель перед тим, як піти до себе — його батько вирішив, що занять цього дня не буде, і всім варто відпочити після пережитих пригод. — І я обіцяю, що більше не поставлю вас у незручне становище й буду пояснювати будь-які свої вчинки…

Лерд з непроникним обличчям дивився на сина, і важко було зрозуміти, чи він сердиться, чи вже відійшов. Крижані очі на блідому обличчі виблискували алмазним байдужим блиском. Склавши руки на грудях, він не зводив суворого погляду з дитини, поки Аланель ще раз плутано намагався попросити пробачення.

— Я вірю вам, — якомога ласкавіше посміхнулася дівчина, підійшовши до хлопчика й присівши, акуратно підібравши спідниці. Вона не стала дивитися зверху вниз, як наставниця — чомусь сьогодні їй особливо сильно хотілося показати Аланелю, що вона готова бути його другом. — Головне — не обманюйте мені більше. Все-таки я чужинка у вашому світі, і мені буває складно зрозуміти, як краще вчинити та який вибір зробити, щоб нікому не нашкодити. Але я дуже вдячна вашому батькові, що він дав мені можливість пізнати ваше чарівне королівство. Мало кому з людей дається такий шанс.

— Я буду допомагати вам, міс Ардьєн, — з найсерйознішим виглядом заявив хлопчик і кинув запитальний погляд на батька. — Тату, я можу показати міс Ардьєн наші прекрасні примули і троянди в зимовому саду?

— Навряд чи вона зможе оцінити їх, — в очах лерда на мить промайнуло щось інше — не звичний холод і мороз, а ніби збентеження й здивування. Немов він не очікував, що син звернеться до нього з таким проханням. — Чарівна мазь змінює навколишню дійсність, підлаштовуючи її під звичний людям світ… Твоя наставниця побачить звичайний зимовий сад.

— А якщо ми спробуємо розвіяти чари... — почав було Аланель і тут же збентежено замовк, ніби злякався озвучити раптову думку.

Очі лерда розширилися від подиву, він хмикнув і стиснув губи, явно вгадавши, про що думає хлопчик.

— Продовжуй, чого ти замовк? — Крива посмішка прорізала його обличчя, і безліч діамантів відбивали у своїх ідеальних гранях світло. — Запам'ятай, нерішучість — найгірша риса, яка може бути у володаря Зимового королівства. Боягузтво — порок, Аланель.

— Я хотів запропонувати… — трохи затремтів хлоп'ячий голос. — Хотів запропонувати — може, ми сходили б до зимового саду ввечері, до того, як міс Ардьєн потрібно буде скористатися маззю? Щоб хоч кілька миттєвостей моя наставниця могла помилуватися квітами?

— А якщо вона побачить щось, що... налякає її? — примружився ельф.

Ріаннон повільно встала, намагаючись не видати тремтіння, що охопило її. Було і страшно, і цікаво — що ж такого в цих квітах, що Аланелю так важливо показати їх?..

— Ти про мене, батьку? — тихо запитав хлопчик. — Боїшся, що міс Ардьєн злякається мене?

Дівчина намагалася не видати здивування. Вона була впевнена, має інший вигляд тільки чарівний світ, а ельфи… не може бути! Невже всі вони — і Ейрін Крижаний з його невимовною небезпечною красою, і його чарівна світловолоса дитина, і слуги… всі вони — чудовиська?.. Такі ж, як відьма, яку Ріаннон бачила сьогодні в проклятій хащі?..

Дівчина не зводила погляду з лерда, який також пильно дивився на неї, чекаючи... чого?.. Що вона з криком втече? Вимагатиме повернути її до Вінтера, до людей?.. Що буде протестувати й відмовлятися від відвідування зимового саду?.. Або зовсім зомліє, як ніжна панночка?..

— Знаєте, ваша світлосте, а ваш син правий, — промовила Ріаннон і не впізнала свого голосу — тремтячого й хрипкого. Потім продовжила більш рішуче. — Пора мені хоч одним оком зазирнути у ваш світ — той, який він є насправді.

— Але якщо ви не зможете побачити його справжнім? — підняв брову лерд, дивлячись то на сина, то на гувернантку. — Люди найчастіше не здужають впоратися з прокляттям. І ви можете злякатися того, що опиниться перед вами.

— Але ж я змогла впоратися зі страхом у хатинці відьми Гріли? — вперто підвела підборіддя дівчина.

— Щось мені підказує, що ви побачили її не такою, як звичайні люди… Бо жодна людина ще не витримала й миті поруч із Грілою… А ви спокійно пили її відвар і розмовляли…

— Так, може, і зараз все вийде?.. — Вона поглянула на ельфа з надією. І подумала — невже моторошна зовнішність Грили ще не межа?.. Хіба може бути щось потворніше?.. Виходить, може…

— Добре, — здався Ейрін, і Аланель переможно скрикнув, підстрибнувши разом з Олліном на руках, на що кіт заричав і ледь не цяпнув хлопця за ніс. — Але візьміть мазь із собою, щоб відразу ж скористатися нею, як тільки зрозумієте, що все навколо перетворюється на щось жахливе.

— Так, ваша світлосте, — присіла в реверансі дівчина, зловивши радісний погляд Аланеля.

— І ще, — задумливо промовив лерд, перевівши погляд на кота, — я майже впевнений, що Оллін сьогодні все це підлаштував. Не знаю, навіщо… даром передбачення я не володію… Але кіт Гріли хотів, щоб ви потрапили до неї й отримали цей медальйон. Бережіть подарунок зимової відьми, міс Ардьєн. Не думаю, що він потрапив до вас просто так.

— Звичайно, лерде Ейрін, — прошепотіла вона з посмішкою.