Таку жінку й ворогу не побажаєш...

Вітаю, сьогодні вийшла прода книги "Не мій чоловік. Не моя жінка". Й ось свіжий уривок для вас:

— Припини. Просто припини. Ти завжди так робиш. Коли ти відчуваєш, що щось не так — ти починаєш драму. І завжди ставиш себе в центр.

— Я в центрі? — тихо сміюся, але сміх виходить зламаним. — Я взагалі десь на задньому плані в нашому житті.

— Ти егоїст, Вадиме, — говорить вона майже пошепки. Але цей шепіт ріже сильніше, ніж крик. — І я ненавиджу тебе за це. Мені наче в груди вбивають цвях.

— Егоїст? Я? Це смішно.

— Так! — її голос зривається. — Тобі завжди всього мало! Мало уваги, мало спокою, мало свободи! Мало! У той час як я тягну сім’ю, тягну імідж, тягну твою безініціативність, твою млявість, твою “втому”! Вона робить ще один крок — ми стоїмо майже впритул.

— Ти задихаєшся? Вона нахиляється ближче, і я чую аромат її парфумів, важкий і різкий. — А ти думав, як задихаюся я? Коли бачу, що ти не можеш бути чоловіком, якого я потребую? Яким може бути інший? Сильніший. Рішучіший. Не ти… Вона махає рукою в мій бік — як на щось неякісне, браковане. — Не оце лайно яким ти став.