Невеличкий уривок з сьогоднішньої глави Шепіт північного вересу та ілюстрація до нього. Приємного прочитання!

Інґрід міцно спала. Втома від довгої подорожі, стрес від візиту до Клари та бурхливі емоції від народженого плану — усе це разом повалило її у глибокий, безтурботний сон. Вона спала так міцно, як не спала вже багато тижнів.

Але підсвідомість чекала.

Глибокою ніччю, коли весь будинок пастора спав, Інґрід почула тихий, майже нечутний шурхіт. Це був звук, що міг би належати вітру або гілці, що треться об стіну. Але її серце, її тіло впізнало його миттєво.

Вона розплющила очі.

Кімната була залита холодним, сріблястим місячним світлом. І це світло вихоплювало з темряви силует.

У відчиненому вікні, примостившись на підвіконні, ніби хижачка, що залізла у чуже гніздо по свою здобич, сиділа Рюна.

Вона була одягнена у свій звичний мисливський одяг, темний і непомітний у сутінках. Її волосся було розпущене, спадаючи по плечах, а її очі горіли в місячному світлі, як очі нічної тварини. Вона була неймовірно красивою й абсолютно дикою. Вона не стукала, не кликала. Вона просто прийшла. Як тінь.

Рюна мовчала. Вона просто дивилася на Інґрід, її погляд був глибоким, сповненим запитань, бажання і якоїсь нетерплячої, дикої рішучості.

Інґрід, не кажучи ні слова, повільно піднялася з ліжка. Її серце калатало так сильно, що, здавалося, воно може видати їх. Вона відчувала холод від відчиненого вікна, але її тіло палало. Вона підійшла до Рюни.

Мовчання було сповнене тисячею несказаних слів. Запитань про Фалун, про Клару, про план, і про їхню нестримну, заборонену пристрасть.

Рюна простягнула руку і торкнулася її щоки. Її пальці були прохолодними від нічного повітря, але дотик обпалював.