ЗИМОВА КАЗКА ПРО ЕЛЬФІВ

Королівство зимових ельфів

(візуали трохи поплутали колір волосся героїв, але ідеально передають атмосферу книги)

У вітальні горіли свічки, камін і кілька магічних куль, і в їх відблисках все здавалося чарівним і таємничим. Ріаннон переступила поріг і зробила реверанс. Чомусь її серце забилося сильніше, і захотілося сховатися подалі від пронизливого погляду синіх очей ельфа, що стояв біля камінної полиці. У дорожньому вовняному костюмі він був зараз схожий на звичайну людину — якби не розсип діамантів на білому, як алебастр, обличчі.

— Не бійтеся мене, міс Ардьєн, — посміхнувся він, але в очах билася та сама зимова холоднеча.

— Я не боюся, лерде Ейрін, — спробувала посміхнутися Ріаннон, проходячи в кімнату.

Але якщо це не страх перед зимовим чаклуном?.. То що ж?..

Відповіді у Ріаннон не було.

Нерішуче Ріаннон завмерла під крижаним поглядом володаря ельфів. Його дивовижні очі мерехтіли холо дним світлом далеких зірок і здавалися гострими клинками — вузька зміїна зіниця, пронизл ива синява райдужки...

Морозні, крижані. Навіть ніби мертві.

У них не було вогню життя — і це дещо лякало Ріаннон.  Але вона дивилася на нього, ледь дихаючи й згораючи від хвилювання. Здавалося, вона йде по хиткому містку над бездонною прірвою. Володар зими ніби зачарував її — а може, вся справа в його незвичайному обличчі, прикрашеному діамантовою крихтою?.. Кінчики вух лерда трохи витягнуті й загострені, високі вилиці точені та кутасті, волосся — синь на чорному тлі... Нелюдська краса. Інша, чужа краса — але милуватися блиском алмазів можна вічність... Ріаннон поспішно відвела погляд, зніяковівши, що лорд Ейрін помітить, як вона його розглядає.

— Міс Ардьєн... Як пройшов ваш перший день у нашому королівстві? — запитав він, запрошуючи дівчину сісти в крісло біля каміна.

— Я вдячна вам за те, що запропонували місце у вашому домі, — посміхнулася Ріаннон, підходячи ближче. — Ваш син — дуже слухняний і вихований юнак, я впевнена, що проблем з його освітою не буде…

Вогонь за кованою решіткою спалахнув жаром і раптом опав, розсипаючись іскрами, а потім з попелу з тріском проросли крижані пагони, обплітаючи й решітку, і сам комин. Дівчина ледь не скрикнула від несподіванки, але зуміла стримати вигук і опустилася в крісло, удавши, що нічого особливого не сталося. На щастя, в кімнаті було так само тепло, полпри те, що стіни вмить вкрилися морозним візерунком, а на кришталевій люстрі й барельєфах з'явився блискучий іній. У кутах кімнати виросли кучугури.

— Зима дуже примхлива, міс Ардьєн, — криво посміхнувся лерд, змахнувши рукою, і тут же кімната набула колишнього вигляду, а в комині затанцювало полум'я. Господар зими влаштувався в кріслі, що стояло навпроти, і його з гувернанткою тепер розділяв лише невеликий столик з кубками й графином з темно-бордовим вином.

— Іній і лід були дуже гарні, — стримано відповіла дівчина, приймаючи з рук ельфа срібний кубок з крижаним напоєм.

— Це вино з ожини, горобини та ягід ялівцю, впевнений, вам сподобається, — сказав лерд. — І знаєте, я буду дуже радий, якщо ви знайдете спільну мову з моїм шибеником. До вас це нікому ще не вдавалося.

Дівчина лише здивовано підняла брови — хлопчик не здався їй надто розпещеним або примхливим. Зробила ковток з кубка, і солодкість хмелю на мить запаморочила голову. Напевно, лише тому й наважилася Ріаннон поставити питання, яке її мучило.

— Ваша світлосте, чому ви так впевнені, що я впораюся з обов'язками гувернантки для вашого сина? — Вона підвела на ельфа перелякані очі, але він дивився спокійно, без тіні роздратування, і тому дівчина продовжила трохи рішучіше: — Я звичайна людина й зовсім не знайома з вашим світом. Я не зможу дати Аланелю повноцінні знання про ваші королівства або етикет, який, напевно, відрізняється від нашого... Чарівниця або маг з ваших земель могли б навчати його чарам...

Якийсь час ельф мовчав, лише за вікнами вирувала хуртовина й іскристо виблискував сніг на гілках величезного в'яза. Морозний візерунок заплітав скло примарними квітами й листям, і дівчина з подивом помітила, що він повторює малюнок на щоці ерда Ейріна.

— Попередня гувернантка була ельфійка, до неї — квіткова фея... жодна з них не знайшла підходу до мого сина, — похмуро блиснули очі лерда. — При першій він втік до гномів у Самоцвітні гори, при другій ледь не потонув у гірській річці. Перш ніж вчити заклинанням, хотілося б приборкати його запал до пригод. Не знаю, чи зможете ви з цим впоратися, але хочеться сподіватися на краще... Крім того, Ардо, його охоронець, з роду чарівників і з часом дасть йому необхідні початкові знання з побутової, лікувальної та бойової магії... Мене до вас привів Оллін, як я вам уже казав. І я звик йому довіряти.

На відміну від Ріель і Сарди, ельф не став говорити про чари, і Ріаннон кивком прийняла його пояснення.

— До Йоля мені доведеться часто залишати маєток, — зауважив лерд, допиваючи своє вино, — але свято я зустріну тут. Крім того, я планую влаштувати Зимовий бал-маскарад цього року, тому не дивуйтеся метушні, яка скоро тут запанує. І пам'ятайте про те, що після заходу сонця ви не повинні виходити зі своєї кімнати. Це заради вашої безпеки, міс.

Дівчина знову кивнула, роздумуючи, питати чи ні про статуї в саду, що оживають ночами, але все ж вирішила промовчати. Можливо, з часом вона і розкриє таємниці Ейріна Крижаного та його маєтку, але поки краще не виявляти зайвої цікавості. Потрібно звикнути до цього місця та його дивних мешканців.

Двері відчинилися, і дворецький запросив пана і пані Ріаннон до вечері.

У їдальні вже були Оллін з Аланелем, а на столі стояла величезна тарілка зі смаженими куріпками, ягідний пиріг і кекси з шоколадною глазур'ю. Вечір, наповнений сміхом юного ельфа та його веселими розповідями про верхову прогулянку, на якій їм з Ардо зустрілася снігова фея, здався Ріаннон найщасливішим у її житті.