Ось і закінчилось спокійне життя Елліни. Вона вирушає назустріч пригодам. Чи небезпеці? А вже скоро дізнаєтесь. І взагалі, "(Не)вічна зима" наближається до фіналу. Залишилось 4 повні розділи і епілог.

Я пригорнулась до Ерінвальда, слухаючи, як швидко б’ється його серце — те, що мене так ніжно кохає. Сніг тихо падав з неба, осідаючи на нашому волоссі й одязі, вітру майже не було. Така затишна, приємна мить, з цими неповторними зимовими чарами, під які я вже піддалася. Я дійсно полюбила зиму, мені вже й літа не хотілося — тільки тихого і спокійного життя з Ерінвальдом і нашою крихіткою Ері. Та тільки майбутнє зараз ховалося за такою щільною сніговою завісою, що я його зовсім не бачила.

Чи є воно для нас? Чи є воно для мене? Я хотіла і одночасно не хотіла знати своє майбутнє. Бо якщо в мене його немає — я не хочу цього знати. Бо не зможу піти. Ні зараз, ні потім.

А я вже вирішила — піду. Попри те, що пообіцяла Ерінвальду не поспішати. Я мала. Мені лише треба вдихнути на повні груди і, заплющивши очі, різко відштовхнутися вниз, з гори, яка принесе мене… кудись. А куди — не знаю. Але я сподівалась, що до майбутнього, в якому я жива, а Рейнгар нарешті помирився зі своєю Ліа.

Небо на обрії починало світлішати — скоро вже світанок. Я обережно ступала по снігу, сподіваючись, що не загрузну в ньому і не впаду обличчям в сніг. Тишу порушував лише легкий вітер, що хитав гілки ялин, струшуючи з них сніг, і мої кроки. Сніг рипів під ногами і хотілося зачарувати його магією, але я не знала магії, що приховала б мою присутність. Тому сподівалася лише на одне — везіння. Серце билося швидко, ноги з кожним кроком тремтіли все більше, але я вперто йшла вперед до своєї мети. Бо назад дороги вже не було.

Також запрошую до моїх соцмереж:

✨ТГ-канал про мої книги

✨Інстаграм

✨ТГ-канал з обкладинками й артами

✨ТікТок