Ніч минула спокійно. Ріаннон намастила ліве повіко в'язкою маззю, намагаючись відігнати від себе страшні образи, — вона раз у раз згадувала страшні казки, які чула від няні в дитинстві. Про жахливий світ ельфів, моторошних чудовиськ, які крадуть наречених і маленьких дітей, а своїх калік та жаских бридких немовлят підкидають у колиски людям... Про тролів, що кам'яніють на світанку. Про огрів-людожерів, що живуть у проклятій гущавині. Про фей, які зачаровують своєю чаклунською музикою, втягуючи мандрівників у танець, — ледь ступиш у їхнє коло, назавжди пропав. Нізащо не повернешся додому. А якщо й вдасться обдурити фей і вирватися з їхнього хороводу — то виявиться, що у світі людей минуло сто років, а ти сам вмить постарієш і розсиплешся прахом... Про відьом, які можуть подарувати вічну молодість або ж вкрасти твоє життя.

Ріаннон любила слухати ці казки. Вона анітрохи не боялася, заворожено дивлячись на полум'я, що танцювало в каміні, вона бачила в його вогняних переливах всіх цих істот та інші світи. Правда, камердинер батька часто насміхався над її нянею, кажучи, що все це вигадки. Що чарівний народ не такий вже й страшний, що часто ельфи ходять невидимими серед людей, і багато хто, хто побував у їхньому світі, повертався з чаклунськими дарами. Якщо, звичайно, поводився гідно і не порушував правил. Або гейсів — як називали їх самі ельфи.

Правила. Ріаннон згадала весь перелік, який назвали їй покоївка Ріель і сам господар маєтку — не виходити вночі з кімнати, не забувати користуватися чарівною маззю, не залишати територію палацу... А ще — не розмовляти з незнайомцями, яких вона може зустріти тут, — тільки з тими, кого їй представили. І не ходити в підземелля, які розташовані під руїнами старої вежі в дальній частині саду. Нічого складного.

Але як на зло, почала мучити цікавість, і дівчина якийсь час стояла біля віконця, дивлячись на нічний сад і його крижані фонтани та скульптури. Блищав та іскрився сніг у світлі повного місяця й магічних ліхтарів уздовж доріжок. Легкою вуаллю кружляла поземка... І раптом Ріаннон здалося, що одна зі статуй... ворухнулася. Дівчина тихо скрикнула й затиснула рот долонею. А крижана діва в туніці й вінку з маків легко зістрибнула з постаменту, закрутилася, ніби радіючи свободі, і побігла в бік звивистих зміями огорож. Вічнозелені чагарники, лавр і бересклет, розкрилися перед дівчиною, ховаючи її між гілками, присипаними снігом.

Ріаннон різко відвернулася від вікна й пішла до ліжка. Досить їй чарів цього дивного світу. Принаймні, на сьогодні. Але якщо в палаці зимових ельфів ночами оживають статуї — то стає зрозумілою заборона лерда залишати покої. Не вистачало ще зустрітися в коридорах з божевільним лицарем або кимось гіршим. Раптом дракон з барельєфа вирішить політати або в'язи в саду почнуть бродити серед снігу...

візуал від чарівниці Raina Crow