...Він провалювався в цей погляд. Падав у нього, немов у глибоку прірву, аж у вухах свистіло від примарного польоту. У голові туманилося, і поступово в цьому тумані став проявлятися образ: спочатку хиткий, напівпрозорий, але потроху він набував щільності й чітких обрисів. Висока дівчина легко ступала босими ногами по туману, немов по хмарі. Її струнке гнучке тіло окреслювалося довгою напівпрозорою білою сукнею, а десятки блискучих синяво-чорних кіс спадали аж до колін.

Анарей стежив за нею, немов зачарований. Щось манливе було в усьому її образі, у кожному плавному русі її тіла. Вона здавалася недосяжною, але при цьому притягувала, немов магніт.

Дівчина поступово віддалялася, і від думки, що вона скоро зникне з поля зору, у Анарея тужливо стислося серце. Але раптово вона обернулася, зупинившись, і подивилася просто йому у вічі. Потім злегка посміхнулася і прошепотіла його ім'я. Туман підхопив її шепіт і тихим шелестом доніс до Анарея. Анарей не дихав, заворожено дивлячись у її чорні очі. Здавалося, моргни він зараз – і прекрасне видіння зникне...

Бажаєте дізнатися, що відбувається?