Вітаю, сонечки! 

Запрошую до чого розділу історії Каміли та Максима. 

✨✨✨

На пальчиках повертаюся до своєї спальні, хапаю телефон і миттю повертаюся. Не можу збагнути, що зі мною коїться, але я повинна це все зняти — або на відео, або сфотографувати. Це буде моїм компроматом.

Вийшовши у вітальню, відчуваю, як мені стало дурно від того, що мій чоловік цілує цю причепу. Не можу передати, що відчуваю у цей момент. Руки тремтять, але вмикаю відео і, знявши приблизно хвилину, вирішую зробити ще кілька фото. Але машинальний звук камери змушує Князя глянути в мій бік.

Блокую телефон і, поклавши його під пахву, мовчки аплодую. Хоча насправді ледь стримую сльози. Не розумію своєї образи, але це вже друга зрада за такий короткий час. Хоч це ніби і не зрада, але мені це неприємно. Хай цілується деінде.

— Браво! — зірваним голосом кидаю. — Ви обоє — моральні виродки. — Ковтаю згусток, що не дає дихати нормально, й продовжую: — Гаразд, вона. А ти, Максиме?! Невже тобі байдуже, що тебе могли побачити діти?

Князь розгублено відпускає свою коханку й суворо наказує:

— Сніжано, йди. Тобі пора.

— Макс.

— Ти глуха?! — реве він. — Пішла геть звідси!

— Ах так! — закладає руки в боки білявка. — Я піду, але вже завтра всі будуть знати, що ти одружився з цією занудою лише для того, аби вона замінила матір твоїм притрушеним шмаркачам...

Книга тут...

Гарних емоцій та тихого вечора!