Я завжди любила читати. У книгах я вирушала в інші світи — вони живили мою уяву й дарували натхнення.

Часто, коли їхала автобусом на роботу чи з роботи, дорога пролягала через ліс. Дивлячись на природу, я починала фантазувати. У голові народжувалися історії — уривки, сцени, образи. Я продумувала їх по кілька разів, але сісти й записати на папір не могла. Мені здавалося, що це не моє… що мої фантазії нікому не будуть цікаві.

Та цього року я вирішила спробувати. Моя перша робота вийшла не такою, як я мріяла. Події були саме такими, як задумано, але всередині залишалося відчуття, що чогось бракує.
І тоді я сіла, замислилася — що не так? І почала все спочатку: зі створення світу й героїв. Так народилася моя перша книга і мій власний світ.

Спочатку головна героїня була схожа на мене. Але що глибше я занурювалася у текст, то більше вона ставала самостійною особистістю зі своєю історією. І це було добре.

Будучи читачем, я не розуміла, наскільки непросто написати історію. Створити світ, який стане для тебе домівкою. Продумати героїв так, щоб у них вірили, щоб за них переживали. Навіть антагоніст має мати свій мотив — не просто бути «злим», а бути живим.
Це потребує зусиль і терпіння. Бо натхнення не завжди поруч. Іноді ти знаєш, про що буде історія, але сидиш — і не можеш написати навіть речення.

Я вчуся писати історії, які зможуть захопити. Можливо, не одразу вийде, але я старатимусь.
Я вдячна за можливість ділитися своїми світами — тими, що народилися колись у дорозі, серед лісів і мрій, — і тепер оживають на папері. Бо я хочу, щоб вони стали живими.

Кіра Нолан