Коли не хочеш бути особливим

Вітаю!
Запрошую до фентезійного твору
Таємніці маєтку Вольфів

- Він знову почне розповідати, що я потомствений маг, і що моє призначення далеко від того, до якого ви мене готуєте, - обнявши себе за плечі, й опустивши голову, невдоволено сказав хлопчик. - Я не хочу весь вечір сидіти за столом, відчуваючи його погляд на собі.

- Але ж він твій рідний дідусь, - жінка намагалася розмовляти м'яко з сином, щоб він не засмучувався ще більше. - Розумію тебе. Він і мені все дитинство твердив, що ми походимо від стародавнього чаклунського роду. Та що я повинна народити йому спадкоємця, який буде великим магом.

- Хіба чарівники існують? - задумався хлопчик. - Це ж казки.

- Не знаю, синку, - знизала Елеонора плечима. - Твій дід завжди розповідав такі правдоподібні історії, немов магія насправді існує. Хоча, я ніколи не бачила чарівників. Хіба що, у фільмах.

- А можна ми завтра поїдемо на каток до Лондону? - запропонував він. - Це ж веселіше, ніж сидіти вдома весь вечір.

- А це вже інша справа, - посміхнулася жінка. - Думаю, ніхто не буде проти з'їздити на пару годин туди. А зараз, якщо ти не налаштований йти гуляти з дітьми, допоможи мені з покупками. Мені треба багато чого купити на святковий стіл. Тож, додаткова пара рук мені не завадить.

- Добре, мамо, я поїду з тобою у магазин, - закивав Вольф. - Тільки перевдягнуся.

Вольф поліз до шафи, звідки дістав теплого светра з джинсами й зупинився перед дзеркалом. Хлопчик деякий час розглядав своє відображення, потім глянув на двері, щоб упевнитися, що в кімнату ніхто не увійшов, витягнув руку вперед, долонею вгору й заплющив очі, повільно видихаючи.

Долоньку почало приємно пощипувати. Він відкрив очі й посміхнувся, розглядаючи на ній маленький зелений вогник, який тихо потріскував в тиші й був зовсім негарячим.

Створювати його хлопчик навчився ще в молодшій школі, але нікому не розповідав про це, вважаючи це за великий секрет, який варто тримати в таємниці. В першу чергу від діда, щоб той не висміяв його.

Читати - ТУТ