Кого боїться Князь товариша, чи Каміли?!

Вітаю! 

Запрошую до нового розділу роману "Партнер мого батька".

✨✨✨

— Послухай, солоденький, що за істерика? А накази? Ти себе чуєш? Ти взагалі не маєш права мені будь-що наказувати. Я, взагалі-то, вільна робити, що забажаю... І одяглася я для себе коханої. А тобі, якщо не подобається, — не дивися.

— Послухай, себе кохана, — гримлю з пересердя. — Ти так зі мною нікуди не поїдеш. Іди переодягайся.

Моє здивування зростає від того, що Каміла впевнено долає відстань між нами і, зупинившись у кількох сантиметрах, зухвало заявляє:

— Максиме Максимовичу, охолонь! Припини істерику, підбери шмарклі і поїхали, а ні — то я сама поїду.

Оминувши мене, вона йде до виходу. В мене щелепа впала на тапки. Це по якому? Я до такого не звик.

Книга тут...

Приємних емоцій!