Русалчин віночок

Мар'яна йшла назустріч сонцю в пошуках лісового панича, який врятував її від весілля зі злим Літавцем, і навколо здіймалися величні гори зі скелястими відрогами. Йшла вона квітучими луками з шовковистими смарагдовими травами, йшла через бурхливі потоки з холодною прозорою водою, йшла повз каскади сріблястих водоспадів, що зривалися з гір з гуркотом і піснею кришталевих вод. Йшла, впевнена в тому, що обов'язково знайде коханого. День за днем вона віддалялася від свого селища, залишаючи позаду вічнозелений ялиновий ліс. Все рідше й рідше зустрічалися їй гуцульські селища в міжгірських долинах, все частіше вона проводила теплі ночі просто неба, але страху не було. Любляче серце вело її вперед – в інший світ, прихований від людей туманами безчасся, світ, де водять колесо русалки, а злий дух Вогню краде собі прекрасних наречених...

Зелений килим трав вкривав галявини та узлісся. Трава – там, де не поїла її худоба, яку пастухи гнали на випас, – була густою і високою. Привітно схилялись перед мандрівницею ромашки-королиці, тонко дзеленчали дзвіночки, синіли зірочки волошок. По луках розкидані були рожеві й білі пухнасті конюшинки, і фіолетові волоті різнотрав'я, немов самоцвітні камінчики, виблискували під теплим сонечком. Але заливні луки та левади незабаром залишилися позаду.

Одного дня сиділа Мар'яна біля дзвінкого струмочка, відпочиваючи від довгого переходу. Потім рішуче встала з прим'ятої трави й подивилася на темну Чорногору, що здіймалася прямо перед нею на тлі червоного неба. Три високі вершини, і одна з них – Говерла, оповита таємничими легендами. Саме тут дівчина сподівалася відшукати духів потойбічного світу Карпат. Може, підкажуть, де шукати Чугайстра. Мар'яні стало так страшно, що серце ледь билося в грудях, а тіло ніби заніміло, і кроку, здавалося, вона не може ступити. Ніби в камінь обернулася.

У цей час спалахнула яскравим світлом вечірниця – перша зірка, що виходить на небо до ночі. І Мар'яна вирішила – що має бути, того не минути. Адже там, на чорних скелях, які немов підпирають собою небо, бродять тіні тих, кого вона шукає. Може, й лісовий панич там?..

Якби тільки знала нещасна, що замість Маркового друга – лісового панича – знайде на скелях моторошну білу тінь, повелительку нічного світу Карпат... Якби тільки знала це дівчина – втекла б від Чорногори куди очі дивляться.

Але стояла дівчина на схилі гори, розмірковуючи, як піднятися на вершину, і дивилася на долину, яка розстелялася під горою зеленим різнобарв'ям трав. Важко зітхнула й пішла стежкою, зарослою чагарником, на гору. Глибоке й довге урочище річки зникало в темряві лісів – туди, де на вершинах бере початок ця річка, туди, де велично здіймається Говерла.

Мар'яна йшла дуже обережно, намагаючись не наближатися до краю, боячись лавини – адже сніг на вершинах гір лежить навіть влітку. Йшла вона майже наосліп, не знаючи, як сховатися від поривчастого вітру, який міг спустити лавину. Кам'яні схили були вкриті чіпкими повзучими корінням і колючою травою, а трохи вище по схилах піднімалися пухнасті зарості ялівцю. Дерева стали сухими і скорченими, було видно, що тут, на скелях, їм не вистачає тепла. Неширока смуга чахлого ялинового рідколісся чергувалася з густими заростями гірської сосни, карликові дерева з вигнутими і покрученими стовбурами чіплялися за кам'янисті виступи скель. Далі вони зовсім відступили під натиском сильних вітрів, і Мар'яна побачила широку стежку, що вела вгору, до вершини, яка біліла в сутінках. Хто проклав її, хто ходив цими схилами? Вона не знала, та й не шукала відповідей. Мари прокляті та духи гір, звірі лісові…Пожалівши, що не дочекалася ранку й полізла на гору вночі, Мар'яна пішла швидше, щоб подолати решту шляху до того, як сонце остаточно сховається за ялиновими верхівками далекого лісу.

Але раптом все навколо потемніло, немов чорна ніч впала на землю, і золотава блискавка засліпила Мар'яну. Вона відсахнулася від краю ущелини, не знаючи, що тепер робити й де ховатися від грози. А тут знову як блиснуло, як гримнуло вдалині – і по вітру зашуміла злива.

І якнайшвидше по кривій стежці побігла Мар'яна, намагаючись знайти якусь печеру, щоб сховатися від негоди, але знову заблищала на чорному небі блискавка, знову прогримів грім, і сильний вітер немов прибив дівчину до землі.

Без свідомості лежала вона на краю скелястого виступу, а над горами бушувала діва Громовиця, посилаючи свої влучні золоті стріли на верхівку Чорногори, немов закликаючи всіх духів іншого світу прийти та подивитися, яка гостя з'явилася до них зі світу людей.