Мене зробило минуле, мов глина,
Воно розтягнуло мене до країв.
Десь буря кричала, десь тиша глибина,
Десь вітер ламав мої кволі гілки.

Я був і тремтінням, і болем, і каменем,
Сльозами, що впали в нікуди.
Всі шрами, всі втрати — це досвід без пам’яті,
Що світить мені, як вогні маяків.

Мене збудували всі дні, як мости,
З уламків, що впали з моїх же висот.
Минуле — це руки, що вміють плести
Мої мрії, і страх, і мій дотик до дна.

Я крокую вперед, але тягнеться слід,
Із крові, і з попелу, з давніх пісень.
Бо кожен мій вибір, бо кожен мій бій —
То цегла, що зводить в мені новий день.

Минуле мене обпекло і зцілило,
Даруючи силу, яку не зламати.
Я є тим, чим був і тим, що зробило
Мене вітром й тінню, щоб вільним стати.