Шановна українська спільното! Колеги та читачі, що пишуть і читають солов'їною!

Щиро вітаю вас зі святом української писемності та мови й пишаюся тим, що уособлюю собою крихітне зернятко родючої ниви, під гучною назвою українська література.

Сьогодні мені знову пригадується минуле. Те, про яке до повномасштабного не замислювалася та в побуті, в роботі, навіть у хобі (тобто книжках) спілкувалася ворожою. Зроду! А потім вони припхалися під Київ і стали нищити все, що ненавидять. Їх не цікавив захист російськомовних, вони просто прийшли загарбати чуже.

Звісно було страшно, а ще неймовірно соромно й гидко дивитися на власні твори, написані російською. Праці було шкода та переміг гнів до безчестя, яким вони наповнювали нас системно й цинічно.

Тоді я згадала, що люблю навчатися нового й почала несміливі штрихи українською та миттю відчула себе безпорадною. Кожна фраза звучала в голові «тією», а переклад був геть не такий, як хочеться.

Навіть тепер, коли на сторінці мої твори вичитані й відредаговані, ще знаходжу натяки на ганьбу чужинською. Та поступово намагаюся переписувати (не включати переклад) всього, що там є і точно знаю, що кілька останніх робіт вже зсередини мене звучали українською.

Допомогло ще й спілкування в побуті. Деякі співрозмовники робили великі очі й не розуміли половини слів. Адже ні для кого не секрет, що столиця в більшості своїй, говорила чужою мовою. Так їм було вигідно!

Сьогодні майже весь світ продовжує допомагати нам у боротьбі за визволення. Наші незламні воїни діями, а державний гімн кожним словом своїм підкреслюють, що ми не здамося й не відступимося від мрій.

А я щиро радію, що можу впевнено спілкуватися з цілим світом так, як повеліла нам земля пращурів, споконвіку. Це для мене надважливо.

Отож ще раз вітаю всіх, хто відчуває себе українцем, зі святом письма і рідних слів. Пишаюся нашим єднанням і знаю, що інакше не буде!!!