Чергова ДовгоочІкувана Продонька))

Всім привітики☺️ Сьогодні Віка нарешті покинула стіни лікарні та таки потрапила вже у свій новий дім.

Щось мені сьогодні тут виписувати трохи важко через застуду, тому одразу кидаю невеличкий шматочок проди))

 

Олівер завис навпроти будинку на невеликій висоті, намагаючись максимально обережно припаркуватися. Він ненавидів, на відміну від брата, керувати надземним транспортом, але діватися було нікуди — лікарня знаходилася досить далеко від дому.

Коли вони нарешті приземлилися, їм назустріч вибігла з будинку радісна домоправителька.

Трохи кругленька, невисока літня жінка років п’ятдесяти стояла перед ними в темно-синьому костюмі зі спідниці, довжиною трохи нижче колін, і блузці. Недовге сиве волосся було зібране в гульку майже на самій маківці. Вона стояла, мов статуя, перебираючи пальцями поділ блузки, і коли пасажирські дверцята нарешті відчинилися й від’їхали вбік, вона поквапилася Девідсону-старшому назустріч.

Ельдар узяв дівчину за руку, щоб допомогти їй вибратися із салону. Олівер дістав із багажника інвалідний візок, але Віка навідріз відмовилася сідати в нього, попросивши бодай тут можливості пересуватися самостійно.

Грета почергово загорнула в лагідні обійми спершу свого вихованця, а потім господаря будинку. До дівчини вона не наважувалася підходити — боялася нашкодити тендітному створінню після складної операції, проте дозволила собі бодай потиснути руку, розчулено защебетавши з хвилювання чистою німецькою, якої дівчина, звісно, не розуміла.

— Боже, — здивувалася Віка, — це ж німецька? Скількома ж мовами люди тут володіють?

— Ой, май фройляйн, вибачати, — спробувала виправитися жінка. — Я говорити з фами українською, але знати її погано, тож вибачати, якщо в мене буде погано виходити.

— Та нічого, — зніяковіла дівчина, сором’язливо дивлячись наче крізь жінку. — Будемо вчити одна одну: я вас — української, а ви мене — німецької.

— Краще одразу вчи нашу місцеву мову, — втрутився Олівер, відчиняючи двері до будинку. — Грета її знає не гірше за свою рідну, а німецька тобі не знадобиться.

— Ну, як сказати? — усміхнулася Віка. — Може, мені треба буде секретничати про своє жіноче — без зайвих чоловічих вух. Чи ви теж знаєте німецьку?

— Спішу тебе трішки розчарувати, — усміхаючись промовив Ельдар. — Не те щоб ідеально, але я нею володію чудово. А от сини — так і не навчилися її розуміти.

— Ну так, особливо коли вона на нас сварилася, — засміявся Олівер. — Але це завжди звучало для нас із братом досить страшно.

 

Також запрошую охочих приєднатися до моєї Групи фейсбук, або відвідати мій ТікТок))