Ці слова народжені серцем, іноді болючим, іноді радісним, але завжди щирим. Вони промовляють про страх і сміливість, про любов і сумніви, про те, що робить нас людьми.

1. «Це тому, що ти засіла в моїй голові, твій образ завжди переді мною. Ти відразу сподобалася моїм друзям, а я відчуваю дику лють, коли хтось на тебе дивиться… Я… я не знаю, що зі мною відбувається… ніколи не відчував такого…»

2. «Моє серце стиснулося від щастя й страху водночас, а в свідомості промайнула думка: у цих стосунках я горітиму до самого тла, але не хочу навіть уявляти життя без цього полум’я.»

3. «Знаю, як важливо подорослішати, сформуватися як особистість, вчитися, отримати омріяний диплом, знайти улюблену справу. Я це усвідомлюю… але серце не питає дозволу, коли почати битися швидше. Хіба воно чемно постукає у двері й запитає: „Можна, чи зачекати ще рік?“ Хіба почуття приходять тоді, коли це зручно, або підпорядковуються віковим правилам? Любов не питає, вона просто входить — і змінює все.»

4. «Та хіба можна просто здатися? Хіба серце відпускає того, хто змусив його битися швидше? У кожного є страхи, рани, спогади, які ріжуть гостріше за будь-які слова. Але хіба втеча — це вихід? Хіба можна загасити полум’я, яке палає десь глибоко під шкірою — навіть якщо воно болить?»

5. «Кохання — це не завжди радощі й сміх, доню. Іноді воно проходить крізь біль, випробування, сумніви. Але якщо почуття справжні — вони витримають усе. І тоді закохані знайдуть свій шлях, свій світ, створений лише для них двох.»