Йоан стояв у саду позаду братства. Він дивився на молоду вишню, зелені набряклі бруньки якої мали от-от розпуститися й порадувати своїм ніжним, блідо-рожевим цвітом.

   ...Подув легкий вітер і брат заплющив очі, піддаючись йому. Скільки весен було в його житті, та кожна з них по-своєму неповторна. Долі можна подякувати хоч за те, що вона подарувала йому безліч подібних моментів.

   Вони не розмовляли майже три місяці. Точніше, Йоан всіляко уникав Люду, завдаючи їй цим неймовірного болю.

   Він ніколи не думав, що буде так важко. Був впевнений, що з легкістю зможе пройти випробування. За тисячу років колишній легковажний боярин змінився, проте не поміняв свого ставлення до жінок: вони мали знати своє місце та обов’язок. Проте ця дівчина перевернула його світ з ніг на голову і змусила визнати, що все, що він вважав правильним до нині, насправді таким могло й не бути.

   Дивні відчуття всередині, коли їй було боляче, чи коли вона дивилася на нього своїми світлими, повними сліз очима, переповнювали Йоана. Чоловік не знав, що це, проте був певен, що до тепер ніколи не відчував подібного.

ТГ КАНАЛ "ЗАГУБЛЕНІ У ВІЧНОСТІ" - БІЛЬШЕ ВІЗУАЛУ ТА ОБГОВОРЕНЬ