Адріан Анжелворд & Маргарита Сухина    " ІСТОРІЯ. ЯКА НАПИСАНА (НЕ) НАМИ" :

Олівер сидів на канапі огорнутий, у не зав'язаний на поясі блакитний халат з візерунками...

....Він був настільки заглиблений у сюжет і заглушений гучними дівочими стогонами, що не відразу відчув чиюсь присутність у кімнаті. Взагалі не відчув, доки жіночі руки не обняли його зі спини.

-«Ммм, кого це я тут упіймала? Ах, який пустун! Мене ненадовго не було, а він одразу грається сам-один! Нічого, зараз разом пограємося, любий!».

Олівера аж пересмикнуло! Він незграбно вирвався з обіймів Аманди, жінки сорока років, але оскільки вона добре за собою доглядала, на вигляд їй можна було дати не більше тридцяти-тридцяти п’яти . Її карі очі блищали від сп'яніння та хтивістю. Вона різко поправила акуратну зачіску каре і, хтиво посміхаючись, почала повільно обходити диван, проводячи по його спинці кінчиками пальців.

Олівер відскочив аж до плазмового екрана, на якому все ще тривала сцена, і незграбно запнувши халат,  невдоволено вигукнув:

«Що ти тут робиш? Ти ж казала, що сьогодні не приїдеш!»

Аманда обійшла диван, взяла пульт і, промовивши:

-«Це ми більше дивитися не будемо!», вимкнула екран і кинула пульт назад на диван, але промахнулася, і пульт упав на підлогу.

Вона повільно наближалася до Олівера, розстібаючи рожеву блузу і посміхаючись, промовляла:

-«Що я тут роблю, питаєш? Додому повернулася. До свого дому і до свого коханого чоловіка. А він тут таке робить, доки його жінки немає вдома! Ти неслухняний хлопчик! Тебе треба дуже сильно покарати!»

Олівер, однією рукою тримаючи халат, а іншою махаючи в бік Аманди, скорчивши гримасу, вигукнув: -«Так, усе, Амандо! Годі цього! Ти цілком п’яна. Іди спати!» Сказавши це, він почав відходити убік. Але Аманда не хотіла втрачати нагоди, щоб задовольнити свою хтивість коштом Олівера. Вона одним напівстрибком опинилася поруч із Олівером і, притулившись до нього грудьми у мереживному напівпрозорому чорному ліфчику, обхопила його обличчя обома руками і швидко й щільно провела язиком по підборіддю та губах, та з ледве стримуваним стогоном вигукнула:

«М-м-м... Яка ж я хтива тварина! Я вже й забула, який ти на смак!» Олівер скривився.