Один із бандитів тягне Андреа за руку, намагаючись заштовхати її до темно-зеленого фургона без номерів. Того самого, який “засвітився” на камерах, коли Земір і Том перевіряли заправку. Вона виривається, але падає.

— ВІДПУСТИ ЇЇ! — Земір стріляє — куля влучає бандиту в плече. Той завалюється.

Другий тягнеться до зброї — але Том уже поруч, розряджає два постріли в метал біля нього. Той кидає пістолет.

Тиша.

Андреа сидить на землі, важко дихаючи. Волосся розтріпане, на лобі — поріз. Очі — шукають одне єдине обличчя.

Вона бачить Земіра. Його силует — на тлі ліхтарів. Він ще з пістолетом у руці. Повільно опускається на коліна перед нею.

— Ти ціла? — тільки й може прошепотіти він.

Вона не каже ні слова. Просто обіймає його — сильно. Без сліз. Але все її єство тремтить: не від страху, а від того, що він прийшов.

Земір озирається — Том його кличе.

— Він тікає! — волає Том. — Щойно сів в машину.

— Дідько! — Земір обертається до Андреа. — Він до тебе торкався?

Андреа хитає головою.

— Ні. Але були інші. Схоже, його люди. Вони мене катували…

— Сідай. Поїдемо разом. Я цього покидька з-під землі дістану!

Фінальний розділ "Троянди для Андреа" — вже на сайті! Читати