Вітаю, мої любі читачі!)

Сьогодні важливий день, бо стартувала передплата на дуже емоційну та непередбачувану історію) Вже вкотре проходжу цей шлях, але кожного разу хвилююся)))

Зараз стоїть найменша ціна. Нижчої вже не буде. Знижки від неї - теж. Ця вартість для тих, хто підтримує мене та мої книжки за будь-яких обставин. Щиро дякую вам за це!

Не той чоловік

ФРАГМЕНТ

— Що ж мені тепер робити?

— Я можу з тобою одружитись…

Спочатку Наді здалося, що у неї почалися галюцинації, бо голос, який промовив цю фразу, пролунав дуже спокійно. Аж занадто. Наче робот промовляв. Проте голос цей був їй знайомий.

Надя повільно підвела голову та поцікавилась:

— Мартине, що ти тут робиш?

— Взагалі-то це кабінет мого батька, — нагадав Мартин Ґонта й всівся за порожній робочий стіл.

— Ти підслуховував, — зі звинуваченням в голосі зауважила Надя. Вона зовсім не розраховувала, що хтось може стати свідком її зізнання та водночас приниження.

— Ти хотіла, щоб я показався у… найкритичніший момент вашої бесіди?

— Ну…

Надя не хотіла б цього, як і того, щоб Мартин почув надто багато особистого. Однак це сталось.

— Гадаю, моя поява була б нераціональною, — зауважив парубок.

О так! Мартин таким і був — завжди та безумовно раціональним. Надя це знала не тільки тому, що їхні батьки приятелювали ще зі студентських років, але й тому, що навчалась з Мартином на одному курсі. От і зараз вони проходили інтернатуру в сусідніх відділеннях — Надя в гастроентерологічному, а Мартин в оториноларингологічному. Загалом він не відзначався балакучістю, проте Надя хотіла бути впевненою, що Мартин нікому нічого не розповість.

— Якщо ти бодай комусь скажеш… — прошипіла вона.

— З якою метою? — поцікавився він спокійно, наче запитував про доцільність хірургічного втручання.

Надя кліпнула.

— Тобто?

— Здається, ти не зовсім серйозно сприйняла мою пропозицію.

— Про те, що ти можеш зі мною одружитись? — Він мав рацію. Надя вважала… Дідько знає, що вона вважала! — З якого б дива ти цього хотів? От для мене це — серйозна проблема. Дуже. Ти ж знаєш мого батька. Чесно кажучи, я навіть не знаю, як він вчинить, коли дізнається, що я вагітна. Гадаю, що примусити Андрія одружитись зі мною він не може. А якщо і намагатиметься, то це не діло — забирати чоловіка у дружини та батька в іншої дитини. Навіть якщо мій тато наполягатиме на генетичній експертизі, то це нічим добрим не закінчиться. Та й для пані Марти не хочеться неприємностей. — Надя поглянула на Мартина й зітхнула. — Аж не віриться, що я з тобою про таке теревеню.

Мартин підійняв брови.

— Це природно. В тебе стрес, і тобі конче треба з кимось побалакати.

— Треба. В таких випадках страшенно шкодую, що не маю близької подружки. Тобто, приятельки є, а от щоб прямо подружка-подружка…

— Я помітив.

— Невже?

Це було дивно, що Мартин помітив щось, що не стосувалось навчання та його комп’ютера.

— Послухай, ти справді досі хочеш заміж за цього… Дякуна? Після усього, що про нього дізналась?

Надя замислилась. Зараз вона не знала, чого хоче.

— Важко сказати. Мабуть, все ж ні. — Їй не хотілося розмовляти про Андрія. Не з Мартином. — То що ти тут робиш? Я не сумнівалась, що в кабінеті нікого немає.

— Нічого особливого, — знизав плечима Мартин. — Тримаю в батьковому підсобному приміщенні запасний одяг. От зайшов поміняти штани, бо заляпав під час перев’язки. Тільки зняв, а тут ви. Не вибігати ж у такому вигляді. Ну я і вирішив перечекати. Не думав, що це затягнеться.

Надя кивнула. В кабінеті її батька теж були двері до підсобного приміщення. Щоправда, вона туди ніколи не заходила.

— Зізнайся, що ти пожартував про одруження.

— Чому? Це — цілком обдумане рішення. Ми обоє від нього виграємо.

— Це ж як? — здивовано поцікавилась Надя.

— Ти отримаєш чоловіка й батька для своєї дитини, а я — законну дружину. Батьки перестануть мене пиляти й нарешті відпустять за кордон.

— За кордон?

— Мама боїться, що я там з кимось одружуся й після завершення навчання додому не повернуся. От як твій Андрій.

— Він не мій, як виявилось. — Надя закусила губу, щоб не заплакати. Ще не вистачало ридати через нього. Хоча, щойно вона залишиться наодинці зі своїми розбитими надіями… — То ти вирішив одружитись зі мною, бо я для тебе… безпечний варіант?

— Зрозумій мене правильно, я б не запропонував тобі цього, якби ти теж не була зацікавлена в цьому шлюбі. Чи я помилився?

— Ні, я справді зацікавлена. Тобто, у нас буде такий собі… фіктивний шлюб?

— Я б назвав його дружнім. Адже ми давно знайомі й ніколи не сварились.

Бо майже не спілкувались. Проте Надя не пам’ятала, щоб хтось розповідав їй про Мартина щось погане. Високий, худий, похмурий ботан в окулярах. Пряме темне волосся падає на чоло та вуха. Не такого чоловіка хотіла бачити Надя поруч на весільних світлинах. Та хіба у неї є вибір?

— Ти справді в мене не закоханий? — поцікавилась, щоб вже точно не сумніватись.

— Справді. Це щось змінює?

Надя похитала головою.

— Нічого. Так навіть краще. Розпишемось, та й усе — можеш їхати, куди ти там хотів. А якщо потребуватимеш розлучення, то одразу повідомиш, гаразд? Ніяких зобов'язань. Кожен живе своє життя.

— Гаразд, — кивнув Мартин.

— Тепер ще одне важливе питання — як ми розповімо про одруження нашим батькам?

— Сьогодні я повідомлю своїм, а завтра ми прийдемо до тебе в гості. Така моя пропозиція. Що скажеш?

Так швидко?

— Вже завтра?

— Готовий вислухати твою думку.

З іншого боку, якщо вона почне відкладати, то може й передумати, або ж Мартин передумає. До того ж у неї може початись токсикоз, і всі одразу почнуть допитуватись — хто винен?

— Немає в мене інших думок. Чекатиму на вас завтра.

Інстаграм 

Телеграм  

ТікТок

Приємного дня!

Софія