Вітаю!

За вікном госпіталя рання весна. Токсикоз продовжується. Пташки цвірінькають. У Люди з'явився новий залицяльник.

Знайомтеся, Ярослав - молодий коваль-вдівець. Сам виховує доньку. Незважаючи на міцну статуру, серйозну і поважну професію у середньовічньому містечку на Галичині, чоловік іноді буває сором'язливим та надто чуливим. Люда дивується, мовляв, як такий велетень може ніяковіти як хлопчик??

Лише гляньте на ці міцні руки... Ох, який чоловік!))

Звичайно, він не сподобався Йоану. Ще б пак! Ось наскільки:

"...Ярослав підійшов до них і невпевненість знову промайнула на нього обличчі.

— Я хотів би ще тебе бачити. Обрада б хотіла…

— Ти можеш жити з нами, — защебетало дівча.

   Люда завмерла і побачила, як обличчя коваля стало червоним, мов варений рак. Вона здивувалася тому, яким сором’язливим може бути цей велетень.

— Тато казав, що в домі потрібна жінка, а мені — мама. Звичайно, мама в мене вже одна є… була. Але зараз вона не може розчесати мені волосся чи приготувати обід. А я ще погано вправляюся.

— Обрадо! — перервав дівчинку Ярослав. — Досить розмов. Час додому.

Вони під’їхали до братства і Ярослав допоміг Люді зійти з воза.

— Дякую, що провела цей день з нами. Обраді це дуже потрібно. І мені також, — чоловік переступив з ноги на ногу і чи не вперше наважився глянути дівчині в очі.

Раптом двері братства відчинилися і Люда краєм ока побачила, як кілька людей зупинилося на порозі, щось тихо обговорюючи. По голосах вона впізнала Петра, Луку та Якова. Враз дивне бажання штовхнуло її підійти ближче до Ярослава і взяти його за руку.

— Мені давно не було так добре, як сьогодні, — трохи голосніше, аніж то було потрібно, сказала Люда, не відводячи ніжного погляду від коваля. — Чекаю-не дочекаюся нашої наступної зустрічі!

   Ярослав здивувався такому несподіваному вияву почуттів з її боку, проте це додало йому сміливості і він притиснув руки дівчини до своїх широких грудей.

— Я б волів ніколи тебе не відпускати.

Коваль торкнувся рукою щоки Люди і боковим зором вона побачила різкий рух на порозі монастиря.

— Пусти, — зашипів Йоан.

— Лиши її в спокої! Ти цього й домагався! — Лука перегородив йому шлях.

— Я не просив її ставати курвою, яка кидається в обійми першому ліпшому!

— Не смій так казати!

— Давайте не тут, — спокійно мовив Петро. — Ще бракувало, аби ви на очах людей побилися!"

То чи наб'є Йоан пику Ярославу? 

Продовження вже доступно на сайті. Також доєднуйтеся до ТГ каналу "Загублені у вічності"