Вітаю!

Запрошую до роману Кіри та Дем'яна!

Оновлення вже чекає на вас!

✨♥️✨

Застаю Кіру, яка сидить на підлозі. На вухах навушники — вона не чує мене і не бачить. Схиливши голову на коліна, тихенько плаче. У мене стискається серце, бо на її сльози повинна бути причина. І я не вірю, що вона плаче через мене, а вірніше — через те, що я залишив її працювати у мене.

Розгублено стою, бо тепер головне — її не налякати. Поруч з Кірою на підлозі лежить телефон, на якому світиться увімкнений плейлист. Нахилившись, підіймаю телефон і тицяю на паузу. Дівчина одразу підіймає голову і, глянувши убік, розгублено зиркає на мене. Кілька разів кліпнувши у світлі нічної лампи, змахує сльози та стягує навушники.

— Ви... Ви уже повернулися?! — розгублено шепоче хрипким голосом.

Я ж пильно дивлюся на неї і простягаю їй руку.

— Повернувся, — сухо кидаю і терпляче чекаю, коли вона покладе свою руку у мою, але вона не квапиться. — Красунечко, підіймайся. Не потрібно сидіти на підлозі.

Книга тут ...

Приємних емоцій!