Мирного вечора! 

Роман "Партнер мого батька" — оновлено!

✨✨✨

— Каміло, ходімо.

Я мить стою розгублено, дивлячись у вікно, за яким небо затягли темні хмари, і від цього на вулиці темно. Подекуди уже загорілися ліхтарі.

Я солідно нервую, але, набравши повні легені повітря, таки обертаюся.

— Максиме, скажи, ти з нами обома збирався повертатися до гостей?

Він примружується, пильно дивлячись на мене, і холодно кидає:

— Сніжану, на відміну від тебе, знають усі мої друзі...

Оце так відповідь. Сказати, що я шокована, — це нічого не сказати. Набираю повні легені повітря та обіймаю себе руками.

— Солоденький, ти, здається, дещо поплутав... Якщо твою Сніжану знають усі, то чому у весільній сукні я? Чому ти за дружину взяв мене?

— Бо так потрібно! — холодно відмахується Князь.

Я хмикаю. Схоже, в мене починається істерика. Не можу стерпіти цього нахабства.

— Мені так не потрібно. Тож наш шлюб ми анулюємо... А ти біжи, наздожени свою Сніжинку, доки не поїхала.

Оминаю чоловіка та йду до виходу з коридору. Не знаю, що роблю, але залишатися тут бажання не маю. Помилку я вже зробила, але це не страшно — виправлю.

Встигаю дійти до середини коридора, як переді мною з’являється Князь. Перегородивши мені дорогу, він не дає пройти.

— Воу! Воу, серденько! Ти куди зібралася? Ти вже моя дружина і нікуди не підеш... — з насмішкою кидає він. — Ти вже сказала мені «Так», і дороги назад нема. Ми тепер сім’я...

Книга тут...

Приємних емоцій, та затишного вечора!