Стежка мерців. Містика Потойбіччя

СТЕЖКА МЕРЦІВ

 

А у хаті й справді пилу майже не було, сусідка не обдурила. Трохи сухих гілочок калини висіло на віконцях, верес темнів на підвіконні, глечики якісь тріснуті стояли, рушники по стінам… строкаті килимки на підлозі розкинулись… Минуле накинулося на дівчину, вчепилось болюче, і майже до самої ночі кружляла вона по хаті, намагаючись привести все до якогось ладу та розкласти свої речі. Навіть забула про запрошення сусідки. Але згодом так і полишила більшу частину речей у валізі, вирішивши не чіпати те, що лежало у скрині та шафі. Потім знайде собі місце… Бабусині речі не хотілось перекладати нікуди.

Коли сутінки чорними тінями заповзли в хату, стало трохи моторошно. Так і здавалося, що зараз щось вчепиться в ногу… ось тінь шмигнула понад стільцем, ось шурхіт дивний роздавсь, немов хтось присів на скрипучі половиці. А потім якась птаха закричала пронизливо, вітер качав яблуню, і вона чорними своїми гілками стукала у вікно, немов мара-ночниця, що прийшла вкрасти сновидіння Іванки.

Велике дзеркало, старовинне, дуже дивне для такої хатини, стояло біля шафи, воно відбило бліду чорняву тінь замість дівчини. Вона витерла з поверхні пилюку і задумливо вдивлялась в потойбіччя. Позаду закружляли якісь тіні, і вона ледве не скрикнула, закривши рота долонями. І долоні її здались такими холодними! Як в мерця. Кістлява синя рука опустилася на її плече, і дика холоднеча блискавицями пройшла по тілу.

Вскочивши, Іванка ледь не турнула дзеркало, і воно з гуркотом здвинулось, перевела погляд на плече – але, звичайно, ніякої моторошної руки там не було. Сплюнувши тричі та прошепотівши стару приказку, щоб нечисті відчепилися, дівчина пішла ставити воду на чай, а потім згадала про запросини до сусідки. Йти до неї не хотілось, але навіщо ж було тоді обіцяти. Вагаючись, вона завмерла біля стільця, на якому кинула принесені з двору трави, та й не знала, що робити. Чи не запізно вже йти?..

І тут хтось гучно постукав у віконце. Іванка ледь не підстрибнула з переляку, поминувши нічних гостей, а потім все ж пішла відчиняти. Це тепер тітка Марійка по всьому селу рознесла, що зі сходу онучка відьмача приїхала. Про те, що бабусю тут вважали за чортівку, дівчина знала, і це ніяк її не засмучувало. Хай що хочуть кажуть – може, більше казок вдасться назбирати для практики.

Поки йшла відкривати, на спині щось засвербіло, залоскотало, немов по шкірі сухим листям провели чи віником з трав. Біля порогу прямо нестерпно стало, запекло так, що Іванка навіть о кут хатній спиною потерлася, але не допомогло. Певно, перевдягатися треба, чи то сорочка від подорожі спітніла, чи за комір щось насипалося, поки вона по саду лазила та трави в хату заносила. Може, й кропивою ошпарилася. Зрозумівши, що під одежею нічого немає, змирилася з неприємними відчуттями – на кропиву та деякі трави в неї завжди була алергія.

Відкривши, в сінях побачила Юру. Похмурий та гарний, немов той лісний панич Чугайстер, коли приймає свій інший вигляд, стояв хлопець на порозі та заходити не поспішав.