Завершення "Полювання" й обкладинки на замовлення

Усі привіт! В неділю книгу «Полювання на викладача» буде завершено і ціна на неї значно зросте, тож встигність її придбати вигідно, поки передплата ще не закінчилася. А поки даю вам невеликий уривок із розділу, який вийде опівночі:

— Не думала, що ти знаєш букви, — сіла навпроти хлопців. Племінник Гліба розплився в усмішці, а рудий навіть очей на мене не звів.

— Дуже смішно, — буркнув він, перегортаючи сторінку. — Склала іспит?

— Залік, — виправила друга. — І так, я склала. 

Мишко дочитав останню сторінку й закрив блокнот. А тоді повернувся до Даміра:

— Чувак, я не знаю, як ти це робиш, але в тебе талант. Якщо одного дня я стану видавцем, то ти будеш моїм першим автором.

Дуже хотілося підколоти Мишка щодо його серйозної заяви, але я стрималася. 

— Пішли, художнику малий, — підвелася, забираючи блокнот із коміксом. Треба заїхати в іще одне місце. 

Поки Дамір збирав усі свої речі в наплічник, ми з Мишком чекали хлопця біля дверей. 

— А може й справді заснувати своє видавництво, — задумливо промовив Мишко, змушуючи мене всміхнутися. Не бачила, щоб він любив читати книжки, але гори різноманітних коміксів у нього вдома бачила. — Після того, як знайду собі багату мілфу, авжеж.

Я придушила смішок. Здається, Мишко ніколи не стане серйозним і дорослим. Навіть, коли йому через кілька років перевалить за тридцять. 

Дамір нарешті спакував свої пожитки й підійшов до нас. Його великі очі дивилися на мене знизу вгору із зацікавленням. 

— Готовий? — тріпнула його русяве волосся, всміхнулася тепло, щиро й отримала у відповідь таку ж посмішку.

— Куди ми їдемо?

У серці боляче кольнуло — я все ще не була впевнена на сто відсотків, що це хороша ідея, але якась частинка мене прагнула поїхати туди, де пройшло усе моє життя за виключенням останніх шести місяців. 

— Познайомлю тебе з однією дуже хорошою жінкою. І, думаю, колись вона стане твоєю родичкою.

Підморгнувши хлопцеві, повернулася до Мишка — той усе зрозумів і виглядав дуже й дуже задоволеним. Штурхнула його кулаком у плече.

— Тільки спробуй якось це прокоментувати, — ще й пальцем пригрозила, щоб напевне не смів нічого говорити. Але ж хіба цей дурило мене колись боявся?

— Я радий, що ти вирішила помиритися з сім’єю.

— Лише з мамою. І годі про це. Ходімо, художнику, нам ще їхати ого-го, — я поклала руку на плече Даміра, штовхаючи хлопця до дверей, й повернулася до Мишка. — Поки дядечко Рудий відкриє своє видавництво, ми з тобою встигнемо не лише за місто з’їздити, а й постаріти. Бувай, бізнесмене.

Також останнім часом відкрила для себе нове (а може й не зовсім нове) захоплення — створення обкладинок для книг. Ось деякі мої роботи:

Якщо мені вдалося вас зацікавити, тоді запрошую в телеграм канал, де ви знайдете більше варіантів за доступними цінами.