Вітаю!

Запрошую до нового розділу роману "ПЕРЕСЕЛЕНКА".

✨✨✨

— Женю, то ви допоможете? — вириває мене з роздумів Оксана.

Оглядаюся на жінку і чесно зізнаюся:

— Водійське посвідчення у мене є, але навиків їзди немає. Це ж габаритна база інша. Тут потрібно враховувати все до дрібниць: довжину причепа... Зрештою, до машини потрібно звикнути. — Намагаюся максимально доступно пояснити жінці, хоча не певна, що вона мене зрозуміє.

— То, що ви лише посвідчення маєте, а їхати не вмієте? То ви що, купили те посвідчення? — налякано завалює мене запитаннями жінка.

Слова жінки частково ображають. Але видихнувши, пояснюю:

— Ні, Оксанко, я сама складала іспит, але навиків з їзди на такому транспорті у мене немає. І в житті їздити на таких великих машинах не було потреби. А, аби скласти іспит, я проходила курс навчання, але це було дуже давно. — Видихаю і повторюю: — На щастя, сісти за кермо фури мені не довелося, тому досвіду з водіння таким транспортом я не маю.

— То що, ви не допоможете? — зі сльозами дивиться на мене рання гостя Ярини.

З мить дивлюся на жінку — мені шкода її, але я не маю права наражати на ризик себе та інших. Тому кажу все як є:

— Боюся, що ні. Бо виїхати на трасу та створити аварійну ситуацію я не можу. У мене дитина мала...

Книга тут...

Миру та тиші, любі!