Ми цілувалися несміливо, спочатку коротко, майже боязко, а потім довго — ніби боялися, що світанок назавжди розлучить наші душі й тіла. Я палала тим першим, первісним бажанням, яке ще не мало назви, але вже виривалося з мене та володіло мною, немов маріонеткою, і все ж, коли його рука спробувала торкнутися мене там, де моє тіло зберігало невинність, я прошепотіла «ні» й відштовхнула його. Мені зовсім не хотілося його зупиняти, бо я бажала цього всім своїм єством, але моє тіло не належало мені — я боялася розпоряджатися ним без дозволу матері, яка була моєю власницею навіть тоді, коли її не було поруч. Алессандро погодився і просто продовжував мене цілувати, не переходячи межу, а коли йому ставало нестерпно, він тікав у море, ховався між хвиль, торкався себе, думаючи, що я не бачу, й віддавався воді так, ніби вона була жінкою, а я дивилася, прикипаючи поглядом, і як же сильно мені хотілося відчути те, що відчував він, але я так і не наважилася скинути з себе сукню й кинутися до нього. Алессандро — моя перша, безневинна закоханість, єдина, що пахла морем, чистотою і юністю.