Незабаром стартує моя нова книга — «Тіні ельфійського двору».
Зізнаюсь чесно, спершу я планувала написати продовження історії «Смарагдової пташки», її четверту частину. І справді намагалася. Але, мабуть, я не з тих авторів, які можуть писати лише тому, що «так потрібно».
Мені важливо творити не за покликом серця, а з примусу. Я обожнюю писати, коли думки самі складаються в нестримний потік, коли рядки ніби диктує муза, а дня й ночі не вистачає, щоб усе встигнути записати. Саме тоді народжуються справжні самоцвіти.
Насправді, ще завершуючи третю частину, я вже жила іншою історією — тією, яку довелось із жалем відкласти в «довгий ящик». А писати те, чого не прагне серце, — важко.
І деякі ідеї з тієї історії все ж проникли сюди — не навмисно, просто самі зазвучали.
Я почала створювати продовження, але історія швидко зажила власним життям і вийшла зовсім не продовженням, а новою, самостійною історією — про ельфійського принца, якому розбили серце. І який тепер намагається навчитися жити далі.
Можливо, хтось дорікне мені непослідовністю, спонтанністю чи навіть несерйозністю. Що ж, маю такі вади. Можу раптово запалитися ідеєю — і так само раптово охолонути.
Але я обіцяю: неодмінно повернуся до «Смарагдової пташки» і закрию всі її сюжетні лінії — можливо, вже у наступній книзі. Це мій власний виклик, і від нього я не відступлю.
А поки що — насолоджуйтеся новою історією: «Тіні ельфійського двору». Яка вже з'явиться за кілька днів на сайті.
4 коментарів
Щоб залишити коментар, увійдіть в обліковий запис
УвійтиДумаю, це норамальне явище для автора втрата цікавості до свого твору. Але і дуже сумне. Я вже давно не можу дописати одну книгу, яка розписана до кінця і все розставлено по поличках...
Катерина Винокурова, Розумію вас дуже добре — це справді болісне відчуття, коли історія ніби є, а натхнення до неї зникло. Але, можливо, їй просто потрібен час визріти. Інколи достатньо одного моменту, щоб іскра знову спалахнула. Тож бажаю, щоб ви теж повернулись до своєї історії — і написали її саме тоді, коли серце підкаже, що настав цей час.
Ваша правда, під примусом рідко виходить щось путнє, Ви молодець, що прислухаєтесь до себе! Натхнення Вам та успіху!
Кайла Броді-Тернер, Дякую щиро! Дуже приємно читати такі слова підтримки. Я теж вірю, що найкраще виходить тоді, коли слухаєш себе й пишеш із натхненням, а не «бо треба».
Дякую, справді дякую.
Мені здається, що так і потрібно, бо тільки тоді історія западає в серце, а не коли "треба"...
Виктория Довбыш Линник, Саме так! Історії, написані з «треба», рідко торкаються душі. А от ті, що народжуються від щирості й натхнення, залишаються з нами надовго. Дякую вам за розуміння й підтримку — це неймоважливо для автора.
Дякую Вам за чесність, думаю всі будуть у виграші якщо ви писатиме так як Вам підказує ваш внутріщній голос. Тому що відірватися не ожливо коли ви захоплені))) так що чекатиму новинку))
Любов Льоба, Дякую, такі слова надихають. Так приємно це чути. Мені справді важливо залишатись щирою в тому, що пишу — тільки тоді історія живе. І якщо читач це відчуває, значить, усе не даремно. Сподіваюся, новинка вас не розчарує!
Видалення коментаря
Ви дійсно хочете видалити повідомлення?
Видалити СкасуватиКоментар буде видалено назавжди.
Блокування коментування
Ви дійсно хочете заборонити можливість коментування?
Заборонити Скасувати