Дівчина не могла відігнати настирливих думок: раптове бажання дізнатися, що криє цей чоловік під довгою рясою, змусило її закусити губу, аби стогін не вирвався з її вуст.

...Один ґудзик, другий, третій… Руки тремтіли, проте рішучість зростала. Мить — і ряса впала на підлогу.

— О! — тільки й мовила Люда, побачивши ще один ряд ґудзиків на підряснику.

— Ще одна перешкода? — ледь чутно мовив чоловік.

   Дівчина почервоніла. Йоан сам почав розщіпати ґудзики, не відводячи від неї погляду. В якийсь момент Люда подумала, що знепритомніє від напруги. Тихий шелест тканини — і вже лише світло від полум’я в каміні огортало його тіло. Люда дивилася в одну точку на його грудях, не наважуючись поворухнутися і глянути хоча б на сантиметр вбік. Раптом вона відчула як послабився пояс на її талії, розв'язався шнурочок на грудях і тепла сорочка легко ковзнула вниз. Дівчина ледь здригнулася від холоду, проте в наступну мить теплі долоні обвили її стан.

 — Ти боїшся? — тихо спитав Йоан, пригорнувши її до себе.

— Ні, — ледь чутно відповіла Люда.

                                               ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛ "ЗАГУБЛЕНІ У ВІЧНОСТІ"