Вітаю!

Оновлення вже на Букнет!

✨✨✨

— Привіт! — кидає мені у спину мій уже колишній молодий чоловік.

Закочую очима й, зупинившись, оглядаюся, міцно тримаючи в руках ручки паперових пакетів із покупками.

— Ти чому з дому пішла? — суворо цікавиться накачаний блондин.

— Мій дім тут! — холодно відмахуюся, намагаючись удавати байдужість. Хоча це дуже нелегко, емоції моментально захопили мене у свій вир.

— Твій дім там, де я, — різко заявляє Кирило і підіймається. Його голос звучить холодно та невдоволено. — Тож зібрала свої речі й поїхали додому.

На такий наказ лише хмикаю. І, поставивши пакунки, закладаю руки на грудях, упевнено дивлячись на чоловіка, що наближається. Прикипаю поглядом до його рис обличчя й сама себе питаю: що я в ньому знайшла? Так, він привабливий, має красиве тіло, має хороший статус, але на цьому всі його переваги та достоїнства закінчуються. Він холодний, байдужий і надто сильно любить себе. Кирило зупиняється навпроти, а я, заглянувши в його темно-карі очі, уже не відчуваю того захоплення, що було ще донедавна. Тепер його змінила відраза. Мить дивлюся на колишнього й заявляю:

— Я вдома. І тобі, схоже, пора забиратися. Вже пізно...

Лють іскриться в очах чоловіка навпроти, і він безцеремонно перебиває мене:

— Дорогенька, ти, здається, не зрозуміла...

— Це ти не зрозумів, — теж зухвало перебиваю колишнього. — Між нами все скінчено. І я до тебе більше не повернуся ніколи. У мене весілля в суботу. Я заміж виходжу, — випалюю на одному подиху.

— Що ти робиш? — криком зривається Кирило. — Заміж виходиш?! — неоднозначно перепитує. — За кого? За того старого маразматика? — він хмикає. — Ти при розумі? І взагалі...

Книга тут...

Приємного читання!