Дурний та наївний… Інакше не скажеш…

— Гроші на вказаний мною рахунок відправлять? — ставлю головне питання.

— Слухай, звідки ти взагалі такий взявся? Дурний та наївний… — сміється Тітар. І я починаю вити…

Але охоронці швидко нагадують про правила поведінки. Виття не входить у дозволені дії…

Мене замикають у тісній камері без вікон, і я готуюся заспокоювати свого звіра. Але тільки тоді я розумію, що мій дракон не відгукується… Швидше за все «частування», яким мене пригощали, містило чай, що блокує оборот. І якби я був трохи досвідченішим, то напевно б про це здогадався.

З того моменту, як я переступив поріг офісу, моя доля вже була вирішена. Дурний та наївний… Інакше не скажеш…

І тепер мій дракон міцно спить, а це означає, що я не зможу зв’язатися з Лейрою… Й Остер теж не зможе мене знайти.

Але мені нікого звинувачувати. Тільки через власну дурість я влип у ці неприємності.

Моє життя лише недовго було ситим і безпечним. А зараз я знову повернувся до того, що було раніше: я повністю залежу від чужої волі, і мене не чекає нічого, крім важкої праці за шматок хліба.

Ось тільки, поки я жив у Браккаса, я все-таки іноді дозволяв собі помріяти про те, що після повноліття зможу піти від нього. Але тепер я позбавлений і цього. Ніякої надії вирватися в мене немає. І більше не залишилося ніяких сумнівів — Браккас мав рацію: я тупий та марний. І єдине, на що я здатний, — це виконувати важку фізичну роботу. Але тепер я буду займатися цим до кінця свого життя без будь-якої надії на звільнення.

"ІМПЕРСЬКИЙ ЗНАЙДА"

Оновлення щодня о 00:00!